За даними Верховного Суду, у 2025 році місцеві господарські суди відкрили 977 справ про банкрутство юридичних осіб, що перевищує показник попереднього року, коли таких справ було 932. Натомість запроваджена з 1 січня 2025 року процедура превентивної реструктуризації застосовується значно рідше. Вона дає змогу здійснити реструктуризацію боргу підприємства під судовим контролем ще до настання неплатоспроможності. Як повідомляє Міністерство юстиції України (Мін'юст), станом на серпень 2026 року на розгляді господарських судів перебувало 13 таких процедур, причому плани реструктуризації затверджено лише в п'яти з них.
Фахівці у сфері неплатоспроможності пояснюють такий розрив передусім тим, що підприємства ініціюють переговори з кредиторами на пізніх стадіях фінансової кризи. Цю оцінку підтверджує аналіз судової статистики, здійснений практикуючими юристами. У липні 2026 року на розгляді судів перебувало 6 107 справ про банкрутство, з яких близько трьох чвертей уже перейшли до ліквідаційної процедури, тоді як на стадії санації перебувало лише 5% справ. Це засвідчує, що більшість підприємств вдається до переговорів із кредиторами вже після дефолту, коли значну частину вартості бізнесу втрачено.
Водночас банківська система перебуває у протилежній фазі кредитного циклу. За словами голови Національного банку України (НБУ), у жовтні 2026 року частка непрацюючих кредитів становила 11,5%, що є найнижчим значенням за останні 17 років. Відповідно до Звіту про фінансову стабільність, гривневі кредити бізнесу вже понад рік зростають приблизно на третину в річному вимірі. Саме якість цих кредитів значною мірою визначатиме кількість підприємств, які найближчими роками постануть перед необхідністю реструктуризації боргу. З огляду на це ключове питання полягає в тому, за яких умов борг підприємства ще можна реструктуризувати на договірних засадах і який із чинних механізмів дає змогу зберегти більшу частину вартості бізнесу для власника та кредиторів.

Джерело: аналітика банкрутств компаній за 2025 рік на основі даних Верховного Суду, огляд практиків
Борг бізнесу в банківських портфелях і судах з 2021 по 2026 рік
У статті реструктуризацію боргу розглянуто як зміну строків, вартості, валюти, обсягу або структури грошових зобов'язань підприємства перед банками, постачальниками, бюджетом та іншими кредиторами. Організаційну перебудову бізнесу, яка зазвичай супроводжує такі зміни, проаналізовано лише в частині її впливу на джерела погашення боргу. Термін «фінансова реструктуризація» в українській практиці вживається у двох значеннях, тому процедуру, передбачену спеціальним законом, щоразу позначено повною назвою. Кількість справ наведено за даними судової статистики та Мін'юсту на дату їх оприлюднення, а частку непрацюючих кредитів (NPL) за даними НБУ на відповідну дату. Суми наведено в гривні в номінальному вираженні, а заборгованість державних компаній у валюті їхніх єврооблігацій без перерахунку.
До 2022 року частка NPL у банківській системі послідовно знижувалася внаслідок врегулювання проблемної заборгованості, накопиченої в попередні роки. У 2022 році показник зріс і впродовж 2023 року утримувався на рівні близько 38%. Найвищого значення в корпоративному портфелі його було досягнуто на початку жовтня 2023 року, коли частка непрацюючих кредитів бізнесу становила 44%, або 359 млрд грн. Масштаб проблемної заборгованості зумовив необхідність масового перегляду умов кредитування. Як наголошувало керівництво НБУ, стандартні інструменти врегулювання не були ефективними щодо позичальників, які втратили активи.
Згідно з дослідженням НБУ, у жовтні 2023 року 31% непрацюючих кредитів бізнесу припадав на позики, проблеми з обслуговуванням яких виникли після лютого 2022 року. Банки врегульовували таку заборгованість переважно шляхом реструктуризації. За результатами опитування НБУ, обсяг реструктуризованих кредитів цієї категорії сягнув 73 млрд грн, або понад 89% їх загального обсягу. Відтак двостороння домовленість із банком стала основним способом урегулювання проблемної заборгованості бізнесу, що виникла після 2022 року, хоча її умови і результати публічно не розкриваються.
Протягом 2025 року частка NPL у банківській системі скоротилася більш ніж удвічі, проте визначальним чинником цього скорочення стало разове списання, а не погашення боргу. У грудні 2025 року державні банки списали понад 170 млрд грн старих непрацюючих кредитів. Автори рейтингу надійності банків кваліфікують зумовлене цим зниження показника як певною мірою технічну операцію. З огляду на це динаміку 2025 року доцільно оцінювати з урахуванням того, що частину проблемної заборгованості було виключено з балансів банків без її фактичного повернення.
У 2026 році частка непрацюючих кредитів продовжила знижуватися. Станом на 1 червня 2026 року в кредитному портфелі бізнесу вона становила 15,3%, як повідомляє фінансове видання з посиланням на НБУ. Водночас на ту саму дату частка NPL у банківській системі уперше за три роки зросла, що збіглося з пожвавленням кредитування населення та бізнесу. Зниження відносного показника зумовлене насамперед швидким зростанням кредитного портфеля. Натомість якість кредитів, наданих у 2025 і 2026 роках, ще не пройшла перевірки повним циклом обслуговування.

Джерело: НБУ, дані на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року, 1 січня 2024 року, 1 січня 2025 року, 1 січня 2026 року, 1 серпня 2026 року, кредити бізнесу за I квартал 2025 року і I квартал 2026 року, розрахунок частки бізнесу на початок року UA Consulting
Судова статистика відображає ті самі процеси з іншого боку, засвідчуючи зростання кількості справ про неплатоспроможність у 2025 році. За даними Верховного Суду, кількість справ щодо фізичних осіб збільшилася з 1 025 у 2024 році до 1 492 у 2025 році. Кількість справ щодо юридичних осіб, наведена у вступі, зросла значно помірніше.
Фахівці посилаються на аналіз роботи господарських судів за 2025 рік, підготовлений Верховним Судом. Відповідно до нього кількість справ і матеріалів, пов'язаних із банкрутством, у місцевих господарських судах зросла на 18,2% і досягла 18,6 тис. У першому півріччі 2026 року господарські суди відкрили ще 1 250 проваджень у справах про банкрутство з урахуванням справ щодо фізичних осіб.
Структуру банкрутств розкриває аналітика компаній-банкрутів за 2025 рік, підготовлена на основі даних Верховного Суду. За цими даними, 84% підприємств, щодо яких розпочато процедуру, становили товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Серед галузей, як зазначають фахівці, переважали оптова торгівля, сільське господарство, операції з нерухомістю та будівництво. Кількість компаній у цій аналітиці відрізняється від кількості справ, наведеної Верховним Судом, що, імовірно, зумовлено різною методикою підрахунку. Тому як офіційний показник у статті використано дані суду.
Тривалість переговорного процесу наочно ілюструє досвід державних компаній, які публічно розкривають умови реструктуризації своїх єврооблігацій. У червні 2026 року Нафтогаз України досяг принципової домовленості щодо реструктуризації двох випусків єврооблігацій загальним обсягом близько 1,2 млрд євро з подовженням строків погашення до 2033 року. Укренерго погодило з власниками облігацій реструктуризацію заборгованості в обсязі 825 млн доларів США за результатами переговорів, що тривали понад рік. Остаточні розрахунки за цією угодою перенесено на 14 жовтня 2026 року.
Укрзалізниця в січні 2026 року не здійснила купонних платежів за двома випусками єврооблігацій. У квітні група власників її облігацій не підтримала першу пропозицію компанії щодо реструктуризації. Наведені приклади свідчать, що навіть за наявності державної підтримки погодження умов із кредиторами може тривати понад рік.
Двосторонні реструктуризації між банками і позичальниками не підлягають публічному розкриттю, тому дані про їхній обсяг у 2025 і 2026 роках у вивчених джерелах відсутні. Останні оприлюднені НБУ дані про масштаб таких домовленостей стосуються 2023 року, що слід ураховувати під час оцінювання поточної ситуації.
Коли касовий розрив перетворюється на боргову проблему
Касовий розрив і боргова проблема потребують різних управлінських рішень, хоча на ранній стадії мають подібні ознаки. Тимчасовий дефіцит грошових коштів, як правило, долається засобами управління оборотним капіталом, скороченням фінансового циклу або залученням короткострокового кредиту. Боргова проблема виникає тоді, коли операційний грошовий потік на горизонті дванадцяти місяців не забезпечує погашення основної суми боргу та процентів навіть після вжиття таких заходів. Загальні питання стабілізації діяльності підприємства в умовах кризи розглянуто в матеріалі про антикризове управління, тоді як предметом цієї статті є саме зобов'язання перед кредиторами.
Горизонт у дванадцять місяців має для власника не лише аналітичне, а й правове значення. Відповідно до роз'яснення Мін'юсту, ініціювати превентивну реструктуризацію може боржник, який ще не є неплатоспроможним, проте передбачає неможливість виконання грошових зобов'язань протягом наступних 12 місяців. Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) окремо визначає загрозу неплатоспроможності, за настання якої боржник зобов'язаний звернутися до господарського суду в місячний строк. Отже, межа між можливістю домовлятися з кредиторами та обов'язком звернутися до суду визначається передусім оцінкою майбутньої платоспроможності, а не лише фактом прострочення.
Банк здатен виявити погіршення фінансового стану позичальника раніше, ніж підприємство відобразить його у власній звітності. Як повідомляє профільне видання, з 1 лютого 2026 року банки використовують інформацію Кредитного реєстру НБУ під час визначення переліку індикаторів раннього попередження. Унаслідок цього прострочення перед одним банком стає відомим іншим банкам-кредиторам, а можливість розпочати переговори з власної ініціативи підприємства звужується.
Кредитори оцінюють боргове навантаження за низкою взаємопов'язаних показників, кожен з яких характеризує окремий аспект платоспроможності. Коефіцієнт покриття боргових платежів (DSCR) відображає достатність операційного грошового потоку для обслуговування боргу. НБУ використовує цей показник у Положенні №351під час оцінювання кредитів, наданих під інвестиційні проєкти. Співвідношення чистого боргу та прибутку до вирахування відсотків, податків і амортизації (EBITDA) характеризує кількість років, протягом яких підприємство теоретично могло б погасити борг. Коефіцієнт покриття процентів свідчить про здатність обслуговувати поточну вартість запозичень.
Не менш інформативними є частка короткострокового боргу, що систематично рефінансується, наявність прострочень перед бюджетом і постачальниками, а також порушення ковенантів кредитних договорів. Нормативних порогових значень зазначених показників для небанківських підприємств українське законодавство не встановлює. Тому кредитори інтерпретують їх з урахуванням галузевої специфіки та стадії розвитку бізнесу.
Реструктуризація має економічний сенс лише для бізнесу, який генерує операційний прибуток або має реалістичні передумови для його отримання. Якщо збитковість має структурний характер, новий графік платежів лише відтерміновує ухвалення рішення і збільшує майбутні втрати кредиторів. З огляду на це першим аналітичним кроком є зіставлення маржинальності підприємства з галузевими орієнтирами рентабельності бізнесу. Таке зіставлення дає змогу встановити, чи є проблема притаманною саме підприємству, чи відображає стан галузі загалом.
Ознаки трансформації касового розриву в боргову проблему, на які доцільно зважати власникові, фінансовому директору та наглядовій раді, можна узагальнити у вигляді переліку контрольних сигналів.
Прогноз грошових потоків на 13 тижнів засвідчує дефіцит, який не усувається заходами з управління оборотним капіталом.
Обсяг платежів з обслуговування боргу протягом найближчих 12 місяців перевищує прогнозований операційний грошовий потік.
Підприємство другий цикл поспіль рефінансує короткостроковий борг за рахунок нових короткострокових запозичень.
Виникають прострочення перед бюджетом або ключовими постачальниками, яких раніше не було.
Банк ініціює обговорення ковенантів, додаткового забезпечення або перегляду кредитного ліміту.
Поточні платежі підприємства дедалі частіше фінансуються за рахунок поворотної фінансової допомоги власника.
Наведене у вступі співвідношення справ на стадіях ліквідації та санації дає підстави стверджувати, що зволікання з переговорами здебільшого позбавляє власника можливості обрати механізм реструктуризації.
Інструменти реструктуризації і розподіл втрат між власником та кредиторами
Кожен інструмент реструктуризації зумовлює перерозподіл вартості між власником і кредиторами, тому його вибір визначається економікою бізнесу, а не побажаннями боржника. Кредитор погоджується на зміну умов зобов'язання, якщо за планом отримує більше, ніж у разі ліквідації підприємства. Цей принцип прямо закріплено в процедурі превентивної реструктуризації. Фактично він діє і в позасудових переговорах, оскільки кредитор, як правило, зіставляє пропозицію боржника з альтернативою примусового стягнення.
Найпростішим за конструкцією інструментом є встановлення нового графіка погашення або подовження строку кредиту. У такому разі кредитор зберігає номінальний розмір вимоги, однак втрачає час і бере на себе ризик того, що проблема полягає не в ліквідності, а у вартості самого бізнесу. Для банківських кредитів можливості застосування цього інструменту розширили постанови НБУ №88 і №89 від 7 серпня 2026 року, положення яких розглянуто в наступному розділі.
Інший важіль полягає у зміні процентної ставки або валюти зобов'язання. Закон «Про фінансову реструктуризацію» дозволяє сторонам встановлювати процентну ставку, нижчу за ринкову, та змінювати валюту виконання зобов'язання. Для підприємства з валютним боргом і гривневою виручкою це дає змогу знизити валютний ризик без списання боргу. Водночас наслідки такого рішення несе кредитор, який отримує нижчу дохідність або бере на себе валютний ризик.
Часткове списання боргу означає визнання кредитором збитку, тому згода на нього можлива лише за наявності переконливого порівняння з ліквідаційним сценарієм. Податкові наслідки списання для боржника залежать від обраної процедури і потребують окремого аналізу, тому в межах цієї статті їх не розглянуто.
Конвертація боргу в капітал змінює структуру власності, оскільки кредитор стає учасником підприємства й отримує частку в майбутньому відновленні його вартості. Для власника такий крок означає розмивання контролю над компанією. Застосування цього інструменту потребує узгодженої сторонами оцінки вартості бізнесу, без якої спір щодо розміру частки є неминучим.
Продаж непрофільних активів або окремого підрозділу формує джерело погашення, яке кредитор може перевірити. Ризик цього інструменту полягає в тому, що вимушений продаж у стислі строки, як правило, здійснюється з дисконтом. Відтак результат значною мірою залежить від того, наскільки актив було заздалегідь підготовлено до продажу.
Чимало планів реструктуризації неможливо виконати без нового фінансування, і законодавство враховує цю обставину. Як зазначають фахівці, у превентивній реструктуризації кошти, надані для виконання плану, у разі подальшого банкрутства підлягають першочерговому погашенню, що знижує ризик для фінансуючої сторони. Джерелом таких коштів може бути власник, новий інвестор, банк або міжнародна фінансова організація. Чинники вибору між борговим і пайовим фінансуванням детальніше розглянуто в матеріалі про залучення інвестицій.
Операційні зміни в плані реструктуризації виконують доказову функцію, адже саме вони підтверджують джерела грошового потоку для погашення боргу. Такі зміни можуть охоплювати оптимізацію витрат підприємства, перегляд асортименту, вихід зі збиткових напрямів діяльності та зміну моделі управління. У сукупності вони становлять ширшу трансформацію та реструктуризацію бізнесу, без якої новий графік платежів залишається лише відстрочкою.
Українська практика 2025 і 2026 років засвідчує, що суди і кредитори передусім перевіряють джерела коштів і строки виконання плану. Як повідомляє ділове видання, план превентивної реструктуризації теплоелектроцентралі із заборгованістю за газ понад 881 млн грн кредитори одностайно схвалили в травні 2026 року, а в червні його затвердив суд. План металургійного підприємства суд затвердив у січні 2026 року, проте в серпні Верховний Суд скасував це рішення, оскільки план не містив конкретних джерел погашення боргу понад 1,3 млрд грн. Ще один із перших затверджених планів передбачав погашення боргу протягом 36 місяців за рахунок орендних доходів боржника, що підтверджує огляд процедури та перших справ.
Кожен інструмент перекладає частину втрат на кредиторів або на власника. Тому план, за яким усі втрати несуть кредитори, має менше шансів отримати необхідну кількість голосів. Водночас відсутність внеску власника ускладнює для банку обґрунтування тимчасового характеру фінансових труднощів позичальника, якого правила НБУ вимагають для пільгової реструктуризації.
Чотири правові механізми від угоди з банком до превентивної реструктуризації
Станом на жовтень 2026 року в Україні діють чотири механізми реструктуризації боргу. Вони суттєво різняться за участю суду, обсягом захисту боржника та обов'язковістю результату для незгодних кредиторів. Їх нерідко ототожнюють через подібність назв, хоча правові наслідки кожного з них для власника і кредиторів є різними. Термін «фінансова реструктуризація» позначає як загальний економічний процес, так і окрему позасудову процедуру, передбачену законом. Термін «санація» може стосуватися як стадії провадження у справі про банкрутство, так і досудової процедури, що діяла до 2025 року.

Джерело: закон №1414-VIII, закон №3985-IX, постанови НБУ №88 і №89, роз'яснення Мін'юсту
Найменш формалізованим механізмом є двостороння угода з банком, яка не потребує участі суду та інших кредиторів. Постанови НБУ №88 і №89 дозволили банкам не визнавати дефолт позичальника в разі короткострокової реструктуризації заборгованості підприємств і фізичних осіб-підприємців (ФОП). Ідеться про реструктуризацію на строк до одного року, здійснену в період з 1 липня 2026 року до 1 вересня 2027 року. Обов'язковою умовою є наявність у банку обґрунтованих підстав вважати фінансові труднощі позичальника тимчасовими.
Як повідомляє профільне видання, аналогічний підхід регулятор уже застосовував у 2020 і 2022 роках. Для підприємства це означає, що пільгове вікно обмежене в часі, а підстави для рішення банку мають бути підтверджені документально.
Процедура, передбачена законом «Про фінансову реструктуризацію», діє з 2016 року. Вона є позасудовою формою переговорів, обов'язковим учасником яких виступає фінансова установа як кредитор. Цей механізм, відомий як «Київський підхід», розроблено за участю Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) з урахуванням міжнародної практики врегулювання заборгованості перед кількома кредиторами. Процедура триває до 90 днів із можливістю продовження, однак її загальний строк не може перевищувати 180 днів. Як свідчить аналіз положень закону, податковий борг у межах процедури може бути списаний, розстрочений або відстрочений на строк до трьох років.
Згідно з даними, оприлюдненими у 2022 році, від початку дії закону проведено 58 процедур на загальну суму 80,65 млрд грн, що становило близько 30% корпоративних NPL. За даними НБУ, переважна більшість угод припадала на банки державного сектору. Після 2022 року, як свідчить перелік завершених процедур, такі процедури мали поодинокий характер. Сам закон утрачає чинність 1 січня 2028 року, за винятком окремих положень.

Джерело: дані про процедури фінансової реструктуризації, оприлюднені у 2022 році
У період з 2019 по 2024 рік КУзПБ передбачав також досудову санацію, проте цей інструмент так і не набув поширення. Як повідомляли учасники обговорення першого року реформи, за шість років господарські суди прийняли до розгляду 29 заяв про затвердження плану досудової санації і затвердили лише вісім планів, тобто приблизно один план на рік. Фахівці пов'язують це з фактично безстроковим мораторієм і з тим, що суд дізнавався про зміст плану лише постфактум. Натомість новий інструмент, на їхню думку, банки й податкові органи сприймають як добросовісний, оскільки суд контролює процес від першого дня. З 1 січня 2025 року на зміну досудовій санації прийшла превентивна реструктуризація.
Превентивну реструктуризацію запроваджено законом №3985-IX, яким КУзПБ доповнено окремою книгою та імплементовано Директиву Європейського Союзу (ЄС) 2019/1023 про рамки превентивної реструктуризації. Як пояснювали у профільному комітеті Верховної Ради, ухвалення закону було пов'язане з умовами макрофінансової допомоги ЄС Україні. Процедура зберігає управління підприємством за його керівництвом, тоді як адміністратор здійснює нагляд і надає висновок щодо плану. Як зазначає Мін'юст, в ухвалі про відкриття процедури суд визначає, чи застосовуються заходи захисту боржника. Такі заходи можуть передбачати заборону відкриття справи про банкрутство, зупинення нарахування штрафних санкцій за вимогами кредиторів, які беруть участь у процедурі, і зупинення примусового стягнення.
Ключова відмінність превентивної реструктуризації від позасудових домовленостей полягає в обов'язковості її результату. План, схвалений класами кредиторів і затверджений судом, стає обов'язковим і для тих кредиторів, які голосували проти. Як пояснює Мін'юст, суд може затвердити план і за відсутності згоди всіх класів за умови, що незгодні кредитори не опиняються в гіршому становищі порівняно з ліквідацією. Кредитори також мають право запропонувати боржнику розпочати процедуру, а боржник зобов'язаний надати вмотивовану відповідь протягом 30 днів. Для суб'єктів мікро- і малого підприємництва закон допускає первинне подання концепції плану, а Мін'юст затвердив типову форму плану.
Санація в межах справи про банкрутство залишається доступною, однак, як зазначено у вступі, на цій стадії перебуває лише незначна частка справ. Крім того, закон №3249-IX перевів розгляд спорів у межах справи про банкрутство до спрощеного провадження зі строком до двох місяців. Ця норма діє на період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення. З огляду на це відкриття справи про банкрутство більше не забезпечує боржникові тривалої відстрочки, а за відсутності плану відновлення платоспроможності радше наближає ліквідацію.
Вибір механізму для конкретного підприємства залежить від трьох чинників переговорної ситуації. Перший чинник полягає в кількості кредиторів, залучених до переговорів, і наявності серед них незгодних. Другий чинник пов'язаний із потребою в захисті від стягнення на період переговорів, а третій визначається ступенем готовності плану на момент їх початку. Двостороння угода є найшвидшим механізмом, однак не поширюється на інших кредиторів. Превентивна процедура зобов'язує незгодних кредиторів, проте надає лише шість місяців захисту і потребує практично готового плану.
Що має побачити кредитор до того, як погодиться на план
Обмеження строку захисту шістьма місяцями змінює логіку підготовки до превентивної реструктуризації, оскільки основну частину роботи слід виконати ще до звернення до суду. За оцінкою фахівців, для середнього підприємства з десятком істотних кредиторів інвентаризація боргів, оцінка бізнесу, побудова фінансової моделі та погодження умов потребують від шести до дванадцяти місяців. Закон ураховує цю обставину і передбачає спрощений порядок для боржника, який звертається до суду з планом, уже схваленим кредиторами. За наявності такої попередньої згоди суд може відкрити процедуру і затвердити план одночасно.

Джерело: КУзПБ у роз'ясненні Мін'юсту, аналіз практиків
Відправною точкою переговорів є критерій найкращих інтересів кредиторів, відповідно до якого жоден незгодний кредитор не може отримати за планом менше, ніж у разі ліквідації. Тому першим документом переговорного пакета стає розрахунок ліквідаційного сценарію. Він визначає, яку суму отримав би кожен клас кредиторів у разі продажу майна боржника. Пропозиція, за якою кредитор отримує більше, ніж у ліквідації, є значно переконливішою за прохання про відстрочку, не підкріплене розрахунками.
Другим елементом пакета є прогноз грошових потоків на короткостроковому горизонті тринадцяти тижнів і на весь строк виконання плану з базовим і несприятливим сценаріями. Верховний Суд скасував план металургійного підприємства через відсутність у ньому конкретних джерел погашення боргу. Цей приклад засвідчує, що навіть затверджений план залишається вразливим, якщо джерела коштів описано лише загалом.
Третім елементом є повний реєстр зобов'язань із розподілом кредиторів на класи, а саме забезпечених кредиторів, незабезпечених постачальників, бюджет, лізингодавців і пов'язаних осіб. Закон №3985-IX обмежив права заінтересованих кредиторів у процедурах, передбачених КУзПБ. Відтак позики власника і пов'язаних компаній не дають змоги визначати результат голосування. Це безпосередньо змінює розрахунки власника, який фінансував бізнес за рахунок поворотної фінансової допомоги.
Четвертим елементом є внесок власника у формі нових коштів, конвертації позик у капітал, продажу непрофільного активу або особистої поруки. За відсутності такого внеску банку складно обґрунтувати тимчасовий характер фінансових труднощів позичальника. Саме такого обґрунтування вимагають правила НБУ 2026 року для пільгової реструктуризації.
Не менш важливою є прозорість інформації, що передбачає наявність перевірюваної фінансової звітності, управлінського обліку з калькуляцією собівартості за продуктами та обґрунтування причин кризи. Закон «Про фінансову реструктуризацію» передбачав залучення незалежного експерта й проведення аудиту боржника. Фахівці розглядали ці вимоги і як гарантію якості рішень, і як додаткові витрати процедури.
Описана логіка підготовки узгоджується з міжнародною практикою переговорів боржника з кількома кредиторами. Принципи INSOL International передбачають період, протягом якого кредитори утримуються від стягнення. У цей період боржник надає повну інформацію, а жоден кредитор не покращує свою позицію за рахунок інших. «Київський підхід» ґрунтувався на подібних засадах, однак їх застосування в Україні визначається національним законодавством.
Переговорний пакет, що дає змогу кредиторові самостійно перевірити пропозицію боржника, зазвичай охоплює такі документи.
Реєстр усіх зобов'язань із зазначенням забезпечення, строків погашення та пов'язаних кредиторів.
Прогноз грошових потоків на 13 тижнів і на весь строк виконання плану з базовим і несприятливим сценаріями.
Розрахунок ліквідаційного сценарію окремо для кожного класу кредиторів із зазначенням очікуваного рівня повернення коштів.
Операційний план із переліком змін у витратах, асортименті та організаційній структурі і визначенням відповідальних осіб.
Перелік джерел погашення з датами надходження коштів від операційної діяльності, продажу активів і нового фінансування.
Обсяг внеску власника та умови нового фінансування, погоджені з інвесторами або банками.
Пропозиція щодо утримання кредиторів від стягнення на період переговорів і порядку обміну інформацією.
Отже, рішення кредитора ґрунтується на розрахунках, які він здатен перевірити самостійно, і ухвалюється тим швидше, чим ретельніше підготовлено переговорний пакет.
Роль власника і наглядової ради у боргових рішеннях
Рішення про реструктуризацію боргу виходить за межі компетенції фінансового директора, оскільки воно змінює ризики власника і персональну відповідальність органів управління. Відповідно до частини шостої статті 34 КУзПБ, у разі загрози неплатоспроможності боржник зобов'язаний протягом місяця звернутися до господарського суду. З 15 квітня 2023 року солідарну відповідальність за незадоволені вимоги кредиторів у разі порушення цього строку несуть органи управління боржника, а не лише його керівник. На це звертав увагу суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. У жовтні 2026 року Верховний Суд уточнив, що засновник, який не є керівником або членом виконавчого органу, такої солідарної відповідальності не несе.
Крім того, частина друга статті 61 КУзПБ передбачає субсидіарну відповідальність осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства. Як пояснювали у Верховному Суді, з березня 2023 року заяву про покладення такої відповідальності може подати не лише ліквідатор, а й кредитор. За оцінкою фахівців, закон №3249-IX розширив коло осіб, які можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності. Ці норми діють у поєднанні з правом оскаржувати правочини боржника, укладені протягом трьох років до відкриття справи про банкрутство. Разом вони роблять виведення активів напередодні кризи персонально ризикованим для кожного, хто підписував відповідні документи.
У боргових переговорах власник нерідко виконує одночасно кілька ролей, виступаючи учасником компанії, кредитором за поворотною фінансовою допомогою і поручителем за банківськими кредитами. Обмеження прав заінтересованих кредиторів означає, що його позика не забезпечує контролю над результатом голосування. Тому розмежування цих ролей у процесі ухвалення рішень набуває значення питання корпоративного управління. За наявності в компанії наглядової ради рішення щодо моменту початку переговорів, вибору механізму та меж поступок стосовно частки, застави і поруки узгоджуються з її роллю в системі корпоративного управління. Те саме стосується контролю за виконанням затвердженого плану.
Незалежна перевірка припущень плану знижує ризик ухвалення радою рішення на підставі оптимістичного прогнозу менеджменту, безпосередньо залученого до кризової ситуації. Таку перевірку може здійснювати незалежний радник власника і наглядової ради або тимчасовий керівник з питань реструктуризації, підзвітний раді.
Під час розгляду питання про реструктуризацію наглядова рада може керуватися такими контрольними запитаннями.
Чи покриває операційний грошовий потік обслуговування боргу протягом 12 місяців за несприятливого сценарію?
Коли підприємство востаннє оцінювало наявність ознак загрози неплатоспроможності і хто зафіксував відповідний висновок?
Які кредитори здатні заблокувати двосторонню угоду і чи потрібна процедура, обов'язкова для незгодних?
Яку суму отримає кожен клас кредиторів у разі ліквідації і наскільки план є вигіднішим за цей сценарій?
Який внесок власника є реалістичним і на яких умовах його може бути надано?
Хто здійснює незалежну перевірку ключових припущень плану і кому підзвітна ця особа?
Для органів управління ціна помилки під час реструктуризації складається з утраченої вартості бізнесу та персональної відповідальності, причому обидві складові зростають із кожним місяцем зволікання.
Горизонт до 2036 року і чинники вартості боргових рішень
Офіційного прогнозу частки непрацюючих кредитів бізнесу, кількості банкрутств чи реструктуризацій на 2027 і наступні роки у вивчених джерелах не виявлено. Тому середньострокову оцінку побудовано на підставі норм із визначеним строком дії та оприлюднених експертних оцінок. Пільговий режим реструктуризації НБУ поширюється на угоди, укладені до 1 вересня 2027 року. Закон «Про фінансову реструктуризацію» втрачає чинність 1 січня 2028 року. Спрощений розгляд спорів у справах про банкрутство застосовується на період воєнного стану і протягом шести місяців після його припинення.
Станом на 28 жовтня 2026 року облікова ставка НБУ становить 16%. Відповідно до липневого прогнозу регулятора, її зниження можливе не раніше II кварталу 2027 року. Оновлений макроекономічний прогноз НБУ буде оприлюднено 29 жовтня 2026 року. Від нього залежатиме вартість рефінансування, яку підприємства закладають у плани реструктуризації.
За оцінкою фахівців, протягом півтора року сукупна кількість процедур превентивної реструктуризації може зрости до рівня від 30 до 45. За тією самою оцінкою, частка NPL наприкінці 2026 року становитиме близько 11%. Перша оцінка ґрунтується на подвоєнні кількості затверджених планів протягом одного кварталу 2026 року, друга спирається на темп зниження частки NPL з січня по липень 2026 року. Жодна з цих оцінок не має статусу офіційного прогнозу.
Кредитний портфель, сформований у 2025 і 2026 роках, проходитиме перший повний цикл обслуговування в період з 2027 по 2030 рік. Тому ключовим індикатором для перегляду оцінки є якість нових кредитів, тоді як нинішня низька частка NPL має обмежену прогностичну цінність. Припинення дії режимів, пов'язаних із воєнним станом, поверне стандартні правила визнання дефолту і процесуальні строки. У разі збігу цього процесу з погіршенням якості кредитного портфеля кількість одночасних переговорів банків із позичальниками може суттєво зрости.
Довгостроковим структурним чинником залишається європейська інтеграція українського законодавства про неплатоспроможність. Директиву (ЄС) 2026/799 про гармонізацію окремих аспектів права неплатоспроможності опубліковано 1 квітня 2026 року. Вона запроваджує в державах ЄС спільні правила щодо продажу бізнесу за попередньо підготовленою угодою (pre-pack), обов'язку звернення до суду, діяльності комітетів кредиторів, пошуку активів і оскарження правочинів. Як свідчить огляд директиви, держави ЄС мають транспонувати більшість її положень до 22 січня 2029 року. Графіка імплементації цих норм в Україні у вивчених джерелах не виявлено, тому відповідні зміни слід розглядати як напрям розвитку без визначеної дати.
У лютому 2026 року уряд схвалив законопроєкт про спрощені процедури банкрутства для суб'єктів мікро- і малого підприємництва, підготовлений у межах плану Ukraine Facility. Результат його розгляду парламентом у вивчених джерелах не встановлено, тому ця зміна має статус проєкту. Зростання обсягів фінансування відбудови за участю банків, міжнародних фінансових організацій і державних гарантій ускладнює структуру боргу підприємств. Унаслідок цього зростає кількість кредиторів із різними інтересами. За таких умов значення процедур, обов'язкових для незгодних кредиторів, у середньостроковій перспективі, імовірно, зростатиме.
Базовий сценарій передбачає, що превентивна реструктуризація поступово стане стандартним інструментом для середнього бізнесу, а банки активніше використовуватимуть право пропонувати її боржникам. Ризиковий сценарій пов'язаний з енергетичним або безпековим шоком, який погіршить якість нових кредитів одночасно із завершенням дії пільг НБУ. За такого розвитку подій хвиля переговорів збігатиметься з нормалізацією правил визнання дефолту. Сценарії різняться насамперед кількістю підприємств, які постануть перед вибором механізму реструктуризації, тоді як критерії такого вибору залишаються незмінними.
Ключовими індикаторами для перегляду оцінки на п'яти- і десятирічному горизонті є такі показники.
Частка непрацюючих кредитів бізнесу разом з їх обсягом у гривні, зростання якого сигналізуватиме про зміну кредитного циклу.
Кількість нових процедур превентивної реструктуризації за півріччя і частка затверджених планів за даними Мін'юсту.
Частка справ про банкрутство, що перебувають на стадії санації, у загальній кількості таких справ.
Облікова ставка НБУ та середня вартість нових гривневих кредитів для бізнесу.
Рішення щодо продовження пільг НБУ після 1 вересня 2027 року і подальшої долі закону про фінансову реструктуризацію.
Внесення до Верховної Ради законопроєкту про імплементацію Директиви (ЄС) 2026/799.
Висновок
Борг підприємства ще може бути реструктуризований на договірних засадах, доки прогноз грошових потоків на дванадцять місяців засвідчує дефіцит, а не зафіксоване прострочення. Другою умовою є здатність підприємства запропонувати кредиторам більше, ніж вони отримали б у разі ліквідації. З 2025 року українське законодавство передбачає для цього процедуру, результат якої є обов'язковим для незгодних кредиторів, проте строк захисту боржника в її межах обмежено шістьма місяцями. Тому результат переговорів визначається насамперед якістю підготовки до звернення до суду. Банки з очищеними балансами і пільговими правилами НБУ, чинними до вересня 2027 року, мають простір для гнучкості, однак саме кредитне зростання 2025 і 2026 років сформує наступний цикл боргових рішень. Співвідношення справ на стадіях ліквідації та санації засвідчує, що нині більшість підприємств звертається до кредиторів із запізненням. Різниця між своєчасним і запізнілим зверненням полягає в тому, хто обирає механізм. Підприємство, що має розрахунки і внесок власника, обирає його самостійно, тоді як після дефолту механізм фактично визначає процедура банкрутства.
Обговорити реструктуризацію боргу і план перемовин із кредиторами зі старшим радником UA Consulting можна через сторінку контактів.




