Інсайт

Від особистого контролю до інституційного управління: трансформація ролі власника бізнесу

Розвиток роздрібної мережі та електронна комерція

Результати аналізу даних Єдиного державного реєстру свідчать про те, що в період з 2017 по 2021 рік частка новостворених компаній, керівником яких є один із засновників, знизилася з понад 71% до 64%. Проте вже у 2022 році цей показник зріс до 72.6% (дослідження реєстрових даних про директорів-засновників). Отже, тенденція до залучення найманих керівників, яка поступово формувалася протягом попередніх років, змінилася на протилежну впродовж лише одного року.

Водночас станом на вересень 2026 року в 38% зареєстрованих в Україні компаній, крім директора, визначено щонайменше одного підписанта, уповноваженого вчиняти дії від імені юридичної особи (огляд даних Єдиного державного реєстру про підписантів). Делегування права представництва набуло поширення, тоді як посаду директора в більшості новостворених компаній засновники залишають за собою. Саме співвідношення між передачею права підпису та передачею права ухвалення управлінських рішень визначає, чи є вихід власника з операційного управління справжньою трансформацією моделі управління, чи він зводиться лише до перерозподілу підписів.

Метою статті є визначення умов, за яких власник може передати функції виконавчого органу найманому директору, зберегти контроль над рішеннями, що визначають вартість компанії, і не повернутися до операційного управління за першого зовнішнього шоку. У межах дослідження під виходом з операційного управління розуміється передача повноважень виконавчого органу особі, яка не є мажоритарним учасником товариства, за умови збереження власником прав учасника. Слід зазначити, що реєстрові дані охоплюють лише новостворені компанії, а отже, характеризують поведінку засновників нових суб'єктів господарювання і не відображають структури економіки загалом. Грошові показники наведено в гривнях у номінальному вираженні без перерахунку в іноземну валюту.

Графік частки засновників на посаді директора в новостворених компаніях України у 2017, 2021, 2022 і 2024 роках, загалом і серед власників часток понад 20%

Джерело: реєстрова аналітика директорів-засновників

Засновник на посаді директора як усталена модель управління українських компаній

Зростання частки засновників-директорів у 2022 році не було поодиноким відхиленням. Серед власників часток, що перевищують 20%, питома вага осіб, які водночас обіймають посаду директора, знизилася з понад 64% у 2017 році до 59% у 2021 році, а у 2024 році знову зросла майже до 69% (виклад дослідження з даними за роками). Для зазначеної групи поєднання ролей учасника і керівника може слугувати засобом безпосереднього контролю над активами. Автори дослідження пов'язують зростання показника після 2022 року з прагненням власників зберігати особистий контроль над ситуацією. Однак це лише їхня інтерпретація, яка не ґрунтується на опитуванні власників.

Показовою є також динаміка показника щодо директорів-засновників, яким належить менше 5% статутного капіталу. За оцінкою авторів дослідження, здебільшого йдеться про найманих керівників, які отримали невелику частку як винагороду за управління. Питома вага таких директорів у новостворених компаніях скоротилася з 1.2% у 2017 році до 0.4% у 2024 році (огляд дослідження на порталі Дія.Бізнес). Це свідчить про те, що в нових компаніях участь найманого керівника в капіталі як інструмент узгодження інтересів власника і директора застосовується дедалі рідше.

Питання виходу з операційного управління набуває практичного значення передусім для компаній, масштаб діяльності яких уже перевищує управлінські можливості однієї особи. За реєстровими даними, 67,651 власник володіє компаніями з доходом від UAH 10 m за підсумками 2024 року, що становить 19% власників компаній, які своєчасно подали фінансову звітність (рейтинг власників компаній за доходом). Саме в компаніях такого масштабу розподіл ролей власника і директора стає предметом окремого управлінського рішення, оскільки зі зростанням обсягу діяльності збільшується кількість рішень, що потребують уваги керівника.

За даними Державної служби статистики України (Держстату), на кінець 2022 року в Україні налічувалося 494 великі та 14,783 середні підприємства (огляд даних Держстату про кількість підприємств за розміром). Дослідники характеризують середній бізнес як переважно створений у роки незалежності. При цьому 64% опитаних середніх підприємств досягли нинішнього розміру, розпочавши діяльність як малі (огляд дослідження середнього бізнесу). На думку авторів, такі компанії здебільшого залишаються під безпосереднім управлінням власників, які не прагнуть розширювати коло найманих менеджерів (виклад результатів дослідження). Це дає підстави вважати, що для значної частини середніх компаній питання передачі управління постає вперше, оскільки ними досі керує перше покоління засновників.

Межі доказової бази зумовлені тим, що реєстрові дані описують лише новостворені компанії. Вони не дають змоги встановити, хто керує вже діючими середніми та великими підприємствами. Повного щорічного ряду за період з 2018 по 2020 рік і за 2023 рік у публічних викладах дослідження не наведено, тому динаміку подано за опорними роками. Попри це обмеження, напрям зміни у 2022 році є однозначним. Він протилежний рухові до найманого управління, який реєстрові дані фіксували до 2021 року.

Чинники, що з 2022 року утримують власника в операційному управлінні

У публічному обговоренні виходу з операційного управління основну увагу зазвичай приділяють психологічній готовності власника. Водночас після 2022 року виникли структурні чинники, що діють незалежно від неї та безпосередньо впливають на рішення щодо передачі посади директора.

Перший чинник пов'язаний із ринком праці. За результатами опитування Національного банку України (НБУ) за III квартал 2026 року, проведеного з 30 липня по 28 серпня серед 664 підприємств, брак кваліфікованих працівників залишається суттєвим чинником, що обмежує нарощування виробництва (результати опитування НБУ щодо ділових очікувань). Баланс оцінок щодо майбутньої чисельності працівників становив мінус 6.7%, а індекс ділових очікувань знизився до 100.8%. Хоча опитування не виокремлює керівних посад, загальний дефіцит кадрів звужує й ринок кандидатів на посади генерального директора та функціональних керівників.

Другим чинником є порядок бронювання військовозобов'язаних працівників, від якого залежить стабільність складу управлінської команди. З 2 червня 2026 року для визнання звичайного підприємства критично важливим середня заробітна плата його працівників за останній місяць має становити не менше трьох мінімальних заробітних плат (роз'яснення змін до Порядку № 76). З 27 жовтня 2026 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 1328. Нею утворено Координаційний центр, уповноважений погоджувати критерії критичності, розглядати питання збільшення лімітів бронювання та рекомендувати скасування статусу критично важливого підприємства (аналіз постанови № 1328). Мобілізацію в цьому контексті розглянуто виключно як чинник, що впливає на склад управлінської команди підприємства.

Третій чинник пов'язаний із забезпеченням безперервності управління. Як зазначено в аналітиці реєстрових даних, на неї впливають мобілізація, обстріли та перебої зв'язку. Одним з інструментів забезпечення безперервності є призначення підписантів. У Єдиному державному реєстрі 551,328 з 1,449,221 зареєстрованих компаній мають, крім керівника, щонайменше одного підписанта. Повноваження підписанта можуть обмежуватися конкретними діями, зазначеними в реєстрі, тому його наявність ще не свідчить про передачу права ухвалення управлінських рішень.

Сукупна дія зазначених чинників дає змогу пояснити, чому делегування повноважень щодо підпису набуло масового характеру, тоді як посаду директора засновники значно частіше залишають за собою. Власник, який не може бути постійно присутнім у компанії, передає право представництва. Проте право ухвалення рішень він утримує, якщо не має інструментів, що дають змогу контролювати їх без особистої участі. Такі інструменти передбачено законодавством, а після 2025 року їхня правова основа зазнала суттєвих змін.

Правові інструменти контролю власника після 2025 року

Законом України № 4196-IX, введеним у дію 28 серпня 2025 року, Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність. Цим самим законом Цивільний кодекс України (ЦК) доповнено статтею 99-1, присвяченою посадовим особам товариства (презентація Верховного Суду щодо фідуціарних обов'язків керівників). Відповідно до цієї статті посадові особи зобов'язані діяти в інтересах товариства, добросовісно і розумно, у спосіб, що сприяє досягненню його мети, та в межах повноважень, наданих установчими документами і законодавством. До підстав відповідальності за завдані збитки стаття відносить, зокрема, порушення порядку попереднього погодження рішень і подання недостовірної інформації для отримання такого погодження. Отже, перелік рішень, які власник залишає за собою, отримує пряму опору в кодексі, а обхід процедури погодження прямо визначено як підставу відповідальності директора.

Другою опорою є стаття 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Якщо інше не передбачено статутом, рішення про надання згоди на вчинення правочину ухвалюють виключно загальні збори учасників. Ідеться про правочини, вартість яких перевищує 50% вартості чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) за даними останньої затвердженої фінансової звітності (роз'яснення змін до порядку погодження значних правочинів). Статутом можуть бути встановлені й інші критерії значного правочину. За роз'ясненням фахівців, кожна частина роздробленого правочину також вважається значним правочином (роз'яснення щодо дроблення значних правочинів). Законодавчий поріг у 50% охоплює лише найбільші угоди, тому інструментом поточного контролю стають пороги і порядок погодження, які власник закріплює в статуті.

Третя норма стосується відносин товариства з контрагентами і визначає, наскільки внутрішні обмеження захищають інтереси власника за межами компанії. Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили. Винятком є випадки, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (матеріали судді Великої Палати Верховного Суду). З огляду на це, обмеження, закріплені лише у внутрішніх документах, забезпечують власникові слабший захист, ніж обмеження, відображені в Єдиному державному реєстрі, де контрагент може з ними ознайомитися. Водночас стаття 99 ЦК передбачає можливість у будь-який час припинити повноваження члена виконавчого органу, що зберігає за учасниками остаточний важіль впливу.

Для власників приватних підприємств (ПП) суттєве значення мають перехідні положення Закону № 4196-IX. З 28 серпня 2025 року створення нових ПП не допускається. Чинні підприємства мають до 28 серпня 2028 року привести свої статути у відповідність до нового регулювання, інакше до них застосовуватимуться правила, встановлені для ТОВ (роз'яснення наслідків для приватних підприємств). Для власника, який досі одноосібно керує ПП, зміна організаційно-правової форми збігається в часі з переглядом статуту, а отже, і з перерозподілом повноважень.

Наведені норми розглянуто як аналітичну рамку, яка не замінює юридичної консультації щодо формулювань статуту. Їхнє значення для теми статті полягає в тому, що після 2025 року контроль власника може ґрунтуватися на закріпленій процедурі, порушення якої тягне за собою відповідальність. Відтак він меншою мірою залежить від особистої присутності власника. Ширше питання розподілу ролей між органами товариства розглянуто в матеріалі про корпоративне управління та роль наглядової ради

Таблиця чотирьох правових норм контролю власника із суттю норми і статусом станом на жовтень 2026 року

Джерело: UA Consulting на основі Цивільного кодексу України, Закону про ТОВ і Закону № 4196-IX

Діагностика залежності компанії від власника

На рівні підприємства питання про те, як власнику вийти з операційного управління, набуває вимірюваної форми, якщо розглядати його через ступінь залежності компанії від власника. Цю залежність можна оцінити на підставі даних самої компанії за чотирма вимірами. Кожен із них показує, яку частину функцій власника необхідно передати, закріпити в процедурі або залишити за ним.

  • Рішення. Частка платежів, договорів і кадрових рішень за квартал, що потребують підпису або усної згоди власника.

  • Клієнти. Частка виручки від клієнтів, відносини з якими ґрунтуються на особистих контактах власника.

  • Люди. Кількість керівників, які підпорядковуються безпосередньо власнику, і серед них тих, хто не має підготовленого наступника.

  • Знання. Процеси, умови ключових договорів і доступи, інформація про які зосереджена виключно у власника.

Реєстрові дані про підписантів відображають лише формальний аспект першого виміру, тобто право підпису. Вони не дають змоги встановити, хто фактично ухвалює рішення. Тому оцінювання залежності ґрунтується насамперед на даних управлінського обліку самої компанії. Висока залежність за вимірами клієнтів і знань означає, що передачі посади директора має передувати передача відносин з клієнтами і документування процесів.

Результати діагностики визначають також послідовність і тривалість підготовчого етапу переходу. За умови високої залежності за всіма чотирма вимірами та відсутності управлінської команди передача посади без підготовчого етапу підвищує ризик повернення власника до операційного управління. Дані за 2022 рік засвідчують, що після зовнішнього шоку засновники нових компаній частіше залишають посаду директора за собою. Питання процесів, відповідальності та управлінської дисципліни докладніше розглянуто в матеріалі про операційну ефективність бізнесу.

Три моделі ролі власника та їхня правова позиція

Вихід з операційного управління не є єдиним можливим рішенням. Власник може обрати одну з трьох моделей ролі, кожна з яких відповідає окремій правовій позиції в товаристві. Моделі різняться тим, які рішення власник ухвалює самостійно, з яких джерел отримує інформацію і де зосереджено основний ризик для компанії.

У моделі власника-оператора власник сам виконує функції виконавчого органу і відповідно до статті 39 Закону про ТОВ діє від імені товариства без довіреності. Контроль у цій моделі є повним, проте діяльність компанії залежить від однієї особи, а якість рішень обмежується її часом і можливістю бути присутньою. Саме ця модель, за реєстровими даними, переважає серед новостворених компаній.

У моделі власника-голови ради власник зберігає статус учасника, а операційне управління здійснює директор у межах повноважень, визначених статутом. Рішення, що змінюють капітал, рівень ризику і склад ключових працівників, зарезервовано за загальними зборами або за наглядовою радою. Утворення наглядової ради в ТОВ відповідно до статті 40 Закону про ТОВ є правом учасників. Інформацію власник отримує з регулярної звітності директора та під час засідань органу, за яким зарезервовано відповідні рішення.

У моделі власника-інвестора власник реалізує лише права учасника, затверджує річні результати діяльності і призначає виконавчий орган. Ця модель найменше навантажує власника. Проте вона передбачає наявність зрілої управлінської команди і зовнішнього аудиту, оскільки в період між річними зборами власник майже не має каналів впливу на поточні рішення.

Вибір моделі зумовлюється масштабом компанії, наявністю управлінської команди, присутністю власника в країні та кількістю співвласників, інтереси яких потрібно узгоджувати. Утворення наглядової ради є доцільним, коли співвласників декілька або коли обсяг рішень, що потребують згоди власника, перевищує можливості загальних зборів. Незалежне оцінювання цих умов і супровід переходу між моделями становлять зміст консультування власників, рад та інвесторів. Остаточний вибір моделі при цьому залишається за власником.

Таблиця трьох моделей ролі власника, оператор, власник-голова ради та інвестор, з правовою позицією, рішеннями, джерелом інформації і головним ризиком

Джерело: UA Consulting на основі Закону про ТОВ

Найманий генеральний директор чи команда керівників

Закон про ТОВ допускає утворення як одноосібного, так і колегіального виконавчого органу. Тож власник може передати управління одному генеральному директору (CEO) або дирекції у складі кількох керівників. Проміжний варіант передбачає, що функціональні керівники певний час підпорядковуються безпосередньо власникові, доки один із них не набуде досвіду, достатнього для обіймання посади генерального директора. Одноосібний директор зосереджує відповідальність в одній особі, тоді як колегіальний орган розподіляє її між кількома особами, але ускладнює узгодження рішень.

Можливості вибору обмежені ринком кандидатів, на якому, за результатами опитування НБУ, брак кваліфікованих працівників залишається суттєвим чинником. Для звичайного підприємства, що зберігає статус критично важливого, додатковою умовою стабільності команди є відповідність зарплатному критерію бронювання. У 2026 році середня заробітна плата працівників такого підприємства має становити не менше UAH 25,941 на місяць, що відповідає трьом мінімальним заробітним платам у розмірі UAH 8,647 (розрахунок UA Consulting відповідно до Порядку № 76 і чинного розміру мінімальної заробітної плати).

Мотивація найманого директора в нових компаніях дедалі рідше ґрунтується на участі в капіталі. Про це свідчить скорочення питомої ваги директорів із часткою менше 5% до 0.4% у 2024 році. Тому основою узгодження інтересів стають контракт і змінна частина винагороди, прив'язана до показників, які власник здатен перевірити, зокрема грошового потоку, маржі та динаміки чистих активів. Ключові показники ефективності (KPI) генерального директора визначаються відповідно до цілей власника й обмежуються тими показниками, на які директор справді може впливати. Формування системи показників для всієї компанії є окремим управлінським завданням.

У моделі «власник і найманий директор» повноваження можуть бути передані лише в тих межах, які власник здатен описати. Тому вибір між одноосібним директором і командою керівників залежить передусім від того, наскільки чітко визначено коло рішень, що залишаються за власником.

Повноваження директора і рішення, які власник залишає за собою

Розподіл повноважень ґрунтується на принципі, згідно з яким директор управляє компанією в межах затвердженого бюджету і встановлених порогів. Власник при цьому залишає за собою рішення, що змінюють капітал, рівень ризику і склад ключових працівників. Перелік таких рішень не є універсальним, проте його визначальною ознакою є здатність рішення суттєво вплинути на вартість компанії.

До зарезервованих належать рішення, наслідки яких виходять за межі одного бюджетного року або одного контрагента. Ідеться про стратегію і річний бюджет, позики, застави і поруки, а також правочини з пов'язаними особами. До цього ж переліку належать правочини, вартість яких перевищує поріг, установлений статутом на рівні, нижчому за законодавчі 50% чистих активів. Окрім того, власник залишає за собою призначення фінансового директора і зовнішнього аудитора, розподіл прибутку, купівлю і продаж бізнесів.

До повноважень директора належать поточні договори в межах бюджету, призначення працівників нижче рівня заступників, цінові рішення в межах затвердженої цінової політики та операційні закупівлі. Що докладніше описано пороги, то менше питань потребує ручного вирішення власником і то менше підстав для конфлікту між ним і директором.

Кожне резервування рішення потребує власної правової опори, без якої воно залишається внутрішньою домовленістю. Поріг і порядок погодження значного правочину закріплюються в статуті відповідно до статті 44 Закону про ТОВ. Обмеження повноважень відображаються в реєстрі, щоб контрагент міг про них знати. Обхід процедури погодження становить підставу відповідальності директора згідно зі статтею 99-1 ЦК. У сукупності ці норми перетворюють матрицю повноважень на процедуру, порушення якої має правові наслідки.

Конкретні формулювання статуту, корпоративного договору і контракту з директором розробляють юристи, тому в цій статті розглянуто логіку розподілу повноважень, а не текст документів. Матриця виконує своє призначення за умови, що кожен її рядок містить чіткий поріг, відповідальну особу і правову підставу.

Матриця повноважень, що розподіляє десять категорій управлінських рішень між директором і власником із правовою підставою кожного рядка

Джерело: UA Consulting на основі ст. 44 Закону про ТОВ і статей 92, 99-1 Цивільного кодексу України

Ритм управління та інформація для контролю

Після виходу з операційного управління контроль власника ґрунтується на регулярній інформації. Така інформація є найбільш надійною тоді, коли її періодичність узгоджена з обов'язковим циклом звітності. Тижневий, місячний, квартальний і річний цикли відповідають на різні питання щодо того, як власнику контролювати бізнес без щоденної присутності.

Тижневий цикл охоплює грошові кошти, нові замовлення і суттєві відхилення від плану. Ця інформація дає змогу виявити проблему до того, як вона позначиться на результатах місяця. Місячний цикл передбачає зіставлення управлінської звітності з бюджетом за виручкою, маржею, витратами й оборотним капіталом. Маржу за сегментами зіставляють з галузевими орієнтирами, наведеними в огляді рентабельності бізнесу в Україні. Тривалість фінансового циклу оцінюють з урахуванням підходів до управління оборотним капіталом.

Квартальний цикл охоплює моніторинг чистих активів, які мають і правове значення. Зниження вартості чистих активів більш ніж на 50% порівняно з кінцем попереднього року зобов'язує виконавчий орган скликати загальні збори (роз'яснення щодо зниження чистих активів). Поріг значного правочину за статтею 44 Закону про ТОВ при цьому визначається за даними останньої затвердженої фінансової звітності. Тому чисті активи слугують одночасно фінансовим і корпоративним сигналом. Квартальний огляд охоплює також перегляд стратегічних пріоритетів і перевірку відповідності підприємства критеріям бронювання.

Річний цикл ґрунтується на зовнішній перевірці звітності, яку директор формує протягом року. Середні та великі підприємства оприлюднюють річну фінансову звітність разом з аудиторським звітом, а також звіт про управління не пізніше 1 червня року, що настає за звітним (роз'яснення вимог до оприлюднення звітності). Річні результати діяльності затверджують загальні збори. Щорічний перегляд пріоритетів у форматі стратегічної сесії компаніївизначає бюджет наступного циклу.

У цій моделі власник отримує менше інформації, ніж у ролі директора. Проте ця інформація є зіставною в часі та підлягає аудиторській перевірці. Набір показників прив'язано до подій, що потребують рішення власника, тому його обсяг визначається кількістю таких подій і не охоплює всієї операційної діяльності.

Таблиця тижневого, місячного, квартального і річного циклів управління з показниками і подіями, що потребують рішення власника

Джерело: UA Consulting на основі Закону про ТОВ і Закону про бухгалтерський облік та фінансову звітність

Внутрішній аудит і сигнали зловживань

Контроль на основі звітності передбачає її достовірність, тому власник потребує механізму перевірки, незалежного від директора. Судова практика Верховного Суду виходить із презумпції добросовісності посадової особи. Однак у разі її спростування тягар доведення переходить до самої посадової особи (огляд практики щодо фідуціарних обов'язків). За таких умов задокументовані погодження власника і протоколи органів товариства становлять основну доказову базу.

В огляді практики Верховного Суду типові порушення фідуціарних обов'язків згруповано за трьома напрямами. Перший охоплює недбале управління активами, зокрема надання ризикових позик і неліквідні вкладення. Другий стосується конфлікту інтересів в операціях з пов'язаними особами, третій пов'язаний із доведенням компанії до неплатоспроможності внаслідок необґрунтованих рішень. Ця типологія дає власникові перелік сигналів, що ґрунтується на судовій практиці.

Сигналами, які потребують перевірки, є поява нових контрагентів, пов'язаних з менеджментом, і серії договорів на суми, дещо нижчі за статутний поріг. До них належать також затримки з поданням управлінської звітності та зміни підписантів у реєстрі без рішення учасників. Кожен із цих сигналів сам по собі не доводить зловживання, однак підлягає перевірці в межах найближчого циклу звітності.

Внутрішній аудит у компаніях середнього розміру може здійснюватися двома способами. Перший полягає в договорі із зовнішнім аудитором на перевірку окремих процесів, другий передбачає роботу аудиторського комітету в складі наглядової ради, якщо таку раду утворено. Аудит річної фінансової звітності становить базовий рівень перевірки. Проте він підтверджує достовірність звітності і не оцінює правомірності окремих управлінських рішень.

Перехідний період і ризик повернення власника в операційне управління

Зміна тенденції у 2022 році, описана на початку статті, засвідчує, що після зовнішнього шоку засновники частіше залишають посаду директора за собою. Тому питання переходу охоплює не лише передачу повноважень. Воно стосується й поведінки власника в момент, коли перша криза поставить нову модель під сумнів.

Перехід складається з трьох етапів, кожен з яких завершується результатом, що піддається перевірці. Перший етап охоплює діагностику залежності та закріплення зарезервованих рішень у статуті й реєстрі. Другий етап передбачає паралельну роботу, за якої директор уже ухвалює рішення, а власник погоджує їх відповідно до матриці повноважень. Третім етапом є перший повний річний цикл у новій моделі. Він охоплює бюджет, чотири квартальні огляди, річну звітність з аудиторським звітом і рішення загальних зборів.

Тривалість переходу визначається циклом звітності, оскільки модель контролю можна вважати перевіреною лише після того, як вона пройшла всі чотири цикли. Цей висновок випливає з логіки законодавчих процедур і не є нормою закону. У вивчених публічних джерелах обґрунтованих оцінок типової тривалості переходу не виявлено.

Ризик повернення власника до операційного управління зменшують тригери втручання, погоджені до призначення директора. До них належать зниження вартості чистих активів більш ніж на 50% і порушення ковенантів за кредитними договорами. Тригерами є також втрата статусу критично важливого підприємства і скорочення горизонту ліквідності нижче погодженого рівня. У разі спрацювання тригера власник діє через органи товариства, змінюючи бюджет, повноваження або склад виконавчого органу. Підходи до стабілізації діяльності в гострих ситуаціях розглянуто в матеріалі про антикризове управління.

Зарубіжні дослідження доповнюють цю логіку даними про зв'язок якості управління зі способом добору керівника. Таке дослідження управлінських практик оприлюднило Національне бюро економічних досліджень США. За його даними, компанії в сімейній власності, якими керує старший син засновника, обраний за правом первородства, в середньому вирізнялися гіршими управлінськими практиками (NBER Working Paper 12216). Цей висновок отримано на зарубіжних вибірках, тому його не можна безпосередньо поширювати на Україну. Обов'язки дбайливості та лояльності директора закріплюють Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), на які посилаються матеріали, оприлюднені Верховним Судом. Саме ці обов'язки деталізовано в статтях 92 і 99-1 ЦК.

Перспектива до 2031 року і сценарії до 2036 року

Опублікованих прогнозів частки засновників на посаді директора немає. Власний розрахунок за кількома опорними точками мав би необґрунтовану точність. Тому середньострокову перспективу визначено на основі подій з відомими датами. Довгострокову перспективу описано у формі сценаріїв із зазначенням умов, за яких висновки статті потребуватимуть перегляду.

До 2031 року найбільш визначеною подією є завершення 28 серпня 2028 року перехідного періоду для ПП. Після цієї дати до приватних підприємств із неоновленими статутами застосовуватимуться правила, встановлені для ТОВ. Судова практика щодо застосування статті 99-1 ЦК лише формується, тому зміст обов'язків директора уточнюватиметься в рішеннях Верховного Суду. Порядок бронювання діє на період воєнного стану і лише протягом 2026 року змінювався кілька разів, тож залишається змінною умовою формування управлінської команди.

За сценарію стабілізації безпекової ситуації та припливу капіталу інвестори і кредитори вимагатимуть формалізованого розподілу повноважень. Частина власників середніх компаній за цих умов перейде до моделі власника-голови ради. Зниження частки засновників на посаді директора в період з 2017 по 2021 рік слугує в цьому сценарії орієнтиром для порівняння і не є прогнозом. Підготовку компанії до таких вимог розглянуто в матеріалі про залучення інвестицій.

За сценарію тривалих обмежень кадровий дефіцит і чинний порядок бронювання зберігаються. Власники й надалі делегують право підпису, залишаючи за собою ухвалення рішень. У такому разі частка засновників на посаді директора залишатиметься поблизу рівня 2022 року, а інструменти контролю використовуватимуться передусім для забезпечення безперервності управління за відсутності власника.

Третій сценарій пов'язаний зі зміною покоління засновників середнього бізнесу, створеного в роки незалежності. Він стосується вже спадкоємності, що виходить за межі предмета цієї статті. Незалежно від сценарію структурним чинником залишається вплив залежності компанії від власника на її вартість у разі продажу або залучення капіталу. Це питання розглянуто в матеріалі про оцінку вартості бізнесу.

Ключовими індикаторами для перегляду оцінки є показники, які відображають як поведінку власників, так і зміну правових умов.

  • Питома вага засновників на посаді директора в новостворених компаніях за реєстровими даними

  • Частка компаній, у яких, крім директора, визначено підписантів

  • Місце браку кваліфікованих працівників серед обмежувальних чинників в опитуваннях НБУ

  • Зарплатний критерій і граничні обсяги бронювання відповідно до Порядку № 76

  • Кількість ПП, що змінили організаційно-правову форму до 28 серпня 2028 року

  • Правові позиції Верховного Суду щодо відповідальності директора за статтею 99-1 ЦК

Що визначає контроль власника після виходу з операційного управління

Вихід власника з операційного управління в Україні не призводить до втрати контролю, якщо контроль переміщується від особистої присутності власника до механізмів самої компанії. Перелік зарезервованих рішень, закріплений у статуті та реєстрі, окреслює межі повноважень директора. Інформація, періодичність якої узгоджена з обов'язковим циклом звітності, дає змогу виявляти відхилення без щоденної участі власника. Відповідальність директора за обхід процедури погодження з 28 серпня 2025 року прямо випливає зі статті 99-1 ЦК.

Дані за період з 2022 по 2026 рік свідчать про те, що делегування права підпису в українських компаніях набуло поширення. Водночас посаду директора в більшості нових компаній засновники залишають за собою. Пряме закріплення фідуціарних обов'язків директора в кодексі посилює правову вагу переліку зарезервованих рішень. Воно створює умови, за яких делегування управлінських рішень дедалі менше залежить від особистої довіри власника до конкретного керівника.

Власник, який передав посаду без визначених порогів і тригерів, ризикує в першій же кризі знову обійняти її особисто. Натомість власник, у якого пороги і тригери погоджено заздалегідь, втручається через органи товариства і зберігає директора, а разом з ним і модель управління, що не залежить від його щоденної присутності.

Обговорити перехід власника до ролі учасника, розподіл повноважень і побудову системи контролю зі старшим радником UA Consulting можна на сторінці контактів.

Інсайти

▪ Обговоримо ваше стратегічне рішення

▪ Обговоримо ваше стратегічне рішення