За даними Державної служби статистики (Держстат), середня номінальна заробітна плата штатного працівника в Україні в 2025 році становила 25 946 грн і на 85% перевищила рівень 2021 року. Матеріальні ресурси дорожчали ще стрімкіше, адже середньорічний індекс цін виробників промислової продукції за той самий період зріс у 2,6 раза. Тому номінальне зростання витрат саме по собі ще не є мірилом якості управління ними.
Водночас структура витрат підприємств майже не змінилася, про що свідчить незначне зниження частки матеріальних витрат і послуг у витратах на виробництво з 71,4% у 2021 році до 70,2% у 2024 році. Оскільки реальний валовий внутрішній продукт у 2025 році ще не досяг рівня 2021 року, номінальне зростання витратної бази зумовлене передусім ціновим чинником, а не зростанням обсягів. Саме з відокремлення впливу цін від впливу обсягів розпочинається оптимізація витрат підприємства. Ціновий тиск не слабшає й нині, адже, за оперативними даними Держстату, у серпні 2026 року середня заробітна плата становила 31 892 грн і на 23,1% перевищила рівень серпня 2025 року.
Відтак ключовим стає питання про те, де саме у витратній базі підприємства зосереджені економічно обґрунтовані резерви і як відмежувати їх від скорочень, що лише переносять витрати в інший підрозділ або на наступний період. Відповідь на нього й визначає, як зменшити витрати підприємства без втрати виручки, продуктивності та операційної стійкості. Показники витрат і фінансових результатів Держстат наводить без урахування фізичних осіб-підприємців, банків і бюджетних установ. Вартісні показники подано в номінальному вимірі, а індекси цін і офіційний курс Національного банку України (НБУ), якщо не зазначено інше, є середньорічними.
Джерело: Держстат, оцінка МВФ на 2026 рік, Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2027–2029 роки, розрахунок UA Consulting
Чому номінальне зростання витрат не вказує на резерви
Порівняння витрат двох періодів неминуче поєднує вплив щонайменше п'яти чинників, які різняться за природою та ступенем керованості. До них належать ціни ресурсів, обсяг виробництва, асортимент продукції, валютна складова імпортних закупівель і рівень завантаження потужностей. Лише залишок, отриманий після вилучення цих ефектів, відображає зміну ефективності, на яку менеджмент здатен реально вплинути. Тому аудит витрат, проведений без базового рівня в незмінних цінах, фіксує динаміку бюджету, однак не виявляє резервів. Зіставність даних додатково обмежена тим, що з 2022 року спостереження Держстату охоплює меншу територію, і часові ряди до й після 2022 року порівнянні лише частково.
Базовий рівень витрат формують окремо для кожної статті, оскільки ціни на матеріали, працю та енергію змінювалися з різною швидкістю. Як дефлятор для матеріальних витрат використовують індекс цін виробників, для витрат на персонал індекс заробітної плати, а для електроенергії ціну ринку на добу наперед. Різниця між фактичними витратами та вартістю тих самих обсягів спожитих ресурсів за цінами базового періоду становить ціновий ефект. Лише після його вилучення зміна питомого споживання ресурсів відображає ту частину динаміки витрат, яку можна пояснити зміною ефективності. Якщо підприємство має власні ряди закупівельних цін, зазначені індекси слугують лише орієнтиром для перевірки розрахунків.
Розбіжність у динаміці цін окремих ресурсів з 2021 по 2025 рік була значною навіть для економіки з високою інфляцією. За цей період ціни виробників у постачанні електроенергії, газу та пари зросли більш ніж учетверо, ціни виробників промислової продукції в 2,6 раза, а середньорічний офіційний курс гривні до долара в 1,5 раза. У 2026 році цей розрив поглибився, оскільки за перші вісім місяців ціни виробників у промисловості загалом зросли на 35,7%, а в постачанні енергії на 70,2% порівняно з відповідним періодом попереднього року. Отже, відмінності в прирості витрат за окремими статтями значною мірою відображають динаміку цін ресурсів, а не наслідки управлінських рішень.
Джерело: Держстат, індекси цін виробників, офіційний курс НБУ за даними Світового банку, Бюджетна декларація на 2027–2029 роки, розрахунок UA Consulting
Ціновий чинник здатен як приховувати зміну ефективності, так і створювати її видимість. Індекс ціни базового навантаження (BASE) на ринку на добу наперед у лютому 2026 року становив 9 785,72 грн за МВт·год, а в травнізнизився до 5 068,72 грн. Відповідне зменшення рахунків за електроенергію навесні 2026 року стало для підприємств ціновим виграшем, не пов'язаним із заходами з енергоефективності. Без перерахунку в базові ціни такий виграш легко сприйняти як економію, хоча він зникне зі зміною ринкової кон'юнктури.
Очікування самих підприємств підтверджують, що ціновий тиск не вичерпано. За опитуванням ділових очікувань НБУ, у IV кварталі 2025 року баланс очікувань щодо зростання цін на покупні товари становив 88,5%, а щодо витрат на виробництво одиниці продукції 63,2%. Оскільки баланс обчислюють як різницю між частками підприємств, які очікують зростання показника, і тих, що прогнозують його зниження, наведені значення свідчать, що прогнози подорожчання виразно переважають. В опитуванні III кварталу 2026 року очікувана підприємствами інфляція на наступні 12 місяців становила 11,5%, тобто цінові очікування бізнесу майже не змінилися порівняно з попереднім кварталом.
Додатковий аналітичний розріз забезпечує фінансова звітність, у якій витрати згруповано за функціональною ознакою. За агрегованою фінансовою звітністю підприємств, собівартість реалізованої продукції з 2021 по 2024 рік стабільно становила від 81% до 82% чистого доходу. Отже, зростання витрат відносно виручки зосередилося не в собівартості, а в операційних витратах понад собівартість, до складу яких входять адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
За тими самими даними фінансової звітності, частка цих витрат у чистому доході становила 15,4% у 2021 році, зросла до 21,8% у 2022 році й дорівнювала 19,0% у 2024 році. Після шоку 2022 року вона так і не повернулася до попереднього рівня. Зв'язок цієї групи витрат із результатами діяльності простежити найскладніше, що й зумовлює потребу в її окремому аналізі. Проте Держстат не виокремлює зазначені складові в доступному ряді, а до інших операційних витрат зараховують і курсові різниці, тому показник окреслює напрям пошуку резерву, але не дає змоги оцінити його розмір.
Тиск на маржу простежується й у підсумкових показниках діяльності підприємств. За даними Держстату, рентабельність операційної діяльності підприємств знизилася з 12,6% у 2021 році до 5,7% у 2024 році, а за попередніми підсумками 2025 року становила лише 2,9%. За такого рівня маржі кожне рішення щодо витрат безпосередньо позначається на фінансовому результаті, а помилка в розмежуванні реального резерву та перенесення витрат обходиться підприємству значно дорожче, ніж у 2021 році.
Чому найбільша стаття витрат не завжди містить найбільший резерв
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», далі П(С)БО 16, виокремлює п'ять елементів операційних витрат, а саме матеріальні затрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію та інші операційні витрати. У 2024 році, за даними Держстату, загалом за всіма видами діяльності на матеріальні витрати та послуги припадало 70,2% витрат на виробництво, на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи 19,3%, на амортизацію 9,7%. Співвідношення елементів суттєво різниться між видами діяльності, і саме ця відмінність визначає напрям пошуку резервів.
Джерело: Держстат, витрати на виробництво продукції за елементами операційних витрат
Галузева структура витрат показує, що в переробній промисловості на матеріальні витрати та послуги припадає 83,9% витрат на виробництво, тому однакове у відносному вимірі відхилення за цією статтею впливає тут майже всемеро сильніше, ніж аналогічна зміна витрат на персонал. В інформації та телекомунікаціях частка витрат на персонал з 2021 по 2024 рік зросла з 24,2% до 31,3%, тому продуктивність праці важить для цієї галузі значно більше, ніж для промисловості. Дані щодо торгівлі потребують застереження, оскільки її витрати на виробництво не враховують вартості товарів, придбаних для перепродажу.
Водночас найбільша стаття витрат не обов'язково містить найбільший резерв економії. Розмір резерву визначається керованою частиною статті та її відхиленням від економічно обґрунтованої норми на одиницю результату. Ціни більшості матеріалів формує ринок, тоді як підприємство контролює норми витрачання, вихід придатної продукції, рівень браку та специфікацію закупівель. Такі відхилення виникають безпосередньо в операційних процесах, а їхню природу докладно розглянуто в аналізі втрат операційної ефективності.
Для управлінського рішення не менш важливим є ще один критерій, а саме зв'язок витрат із виручкою, продуктивністю та стійкістю бізнесу. Витрати на технічне обслуговування обладнання, навчання персоналу чи резервне енергоживлення безпосередньо виручки не формують, однак без них знижується здатність підприємства її отримувати. Такі статті легко стають об'єктом пропорційного скорочення, хоча саме в них приховані ефекти другого порядку, про які йдеться нижче.
Інакше складається ситуація з енергією, на яку в середньому припадає незначна частка витрат, хоча для окремих виробництв вона має критичне значення. За структурною статистикою Держстату, закупівлі енергопродуктів становили 2,9% обсягу реалізованої продукції як у 2021, так і в 2024 році. Для енергомістких галузей і компаній, діяльність яких залежить від безперервності технологічного процесу, вага цієї статті значно більша, ніж випливає із середнього значення.
Постійні та змінні витрати й ціна недозавантаження потужностей
Характер поведінки витрат щодо обсягу виробництва визначає, чи можливе зниження собівартості одиниці продукції без зміни масштабу діяльності. Згідно з П(С)БО 16, постійні загальновиробничі витрати розподіляються на продукцію відповідно до нормальної потужності, тобто очікуваного середнього обсягу діяльності за звичайних умов. Нерозподілена частина постійних загальновиробничих витрат включається до собівартості реалізованої продукції того періоду, у якому вона виникла. Відтак витрати, пов'язані з недозавантаженням потужностей, не капіталізуються в запасах і зменшують прибуток уже в поточному періоді.
За опитуванням промислових підприємств Держстату, у липні 2026 року середнє завантаження виробничих потужностей становило 67,6%, що на 0,9 відсоткового пункту більше, ніж у попередньому кварталі. Отже, близько третини потужностей залишається незадіяною, проте витрати на їхнє утримання підприємства несуть незалежно від обсягу випуску. Якщо фактичний випуск залишається нижчим за нормальну потужність, частина постійних загальновиробничих витрат не розподіляється на продукцію та знижує маржу навіть за стабільних цін змінних ресурсів.
Частка амортизації у витратах на виробництво зросла з 7,4% у 2021 році до 9,7% у 2024 році, що свідчить про збільшення ваги умовно-постійних витрат у витратній базі. За цих умов скорочення змінних витрат не усуває втрат, спричинених недозавантаженням. Більше того, скорочення персоналу на тлі падіння обсягу здатне підвищити собівартість одиниці продукції, якщо разом із працівниками підприємство втрачає можливість завантажити наявні потужності.
Резерв, пов'язаний із недозавантаженням, можна реалізувати двома шляхами, і обидва виходять за межі звичайної програми скорочення витрат. Перший передбачає нарощування обсягу виробництва й належить до сфери комерційної стратегії. Другий полягає в реконфігурації потужностей через консолідацію ліній або майданчиків, а для промислових і виробничих компаній це вже рішення щодо моделі виробництва.
Витрати на персонал за дефіциту кадрів
Протягом останніх років витрати на персонал зростали швидше, ніж результат праці. За розрахунками на основі структурної статистики Держстату, з 2021 по 2024 рік витрати на персонал на одного працівника в еквіваленті повної зайнятості зросли на 58,0%, тоді як додана вартість на працівника лише на 31,4%. У розрахунку на одну відпрацьовану годину розрив був подібним, а в переробній промисловості меншим, як видно з графіка нижче. Частково це пояснюється високою базою 2021 року та аномальним зниженням доданої вартості в торгівлі в 2024 році. Проте й без урахування торгівлі частка витрат на персонал у доданій вартості зросла з 30,7% у 2021 році до 36,2% у 2024 році.
Джерело: розрахунок UA Consulting за структурною статистикою підприємств Держстату
Отже, праця подорожчала відносно своєї віддачі, тому критерієм для управлінського рішення є витрати на персонал на одиницю результату, а не чисельність працівників як така. Водночас знизити цей показник шляхом скорочення штату в 2026 році значно складніше, ніж у 2021 році. За щомісячним опитуванням Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, у вересні 2026 року на брак робочої сили як на перешкоду для діяльності вказали 67% промислових підприємств проти 69% у серпні, і цей чинник залишився найпоширенішим.
Дефіцит працівників фіксують і офіційні дані, хоча наприкінці 2025 року його гострота дещо зменшилася. За даними Державної служби зайнятості, які наводить НБУ в Інфляційному звіті, у 2025 році на одну вакансію в середньому припадало 1,5 зареєстрованого безробітного, а в грудні це співвідношення зросло до 1,8. НБУ пов'язує дефіцит працівників передусім із мобілізаційними та міграційними процесами. За таких умов економію від скорочення штату зменшують витрати на подальший пошук працівників відповідної кваліфікації та втрати від тривалого незаповнення посад.
Регуляторні параметри також підвищують ціну рішень щодо фонду оплати праці. Роботодавець сплачує єдиний соціальний внесок за ставкою 22%, а з доходів працівників утримується військовий збір за ставкою 5%, яка, згідно із Законом № 4835-IX, застосовуватиметься протягом трьох років, наступних за роком припинення воєнного стану. Звільнення у зв'язку зі скороченням штату відповідно до Кодексу законів про працю передбачає попередження працівника не пізніше ніж за два місяці та виплату вихідної допомоги.
Окремим обмеженням є критерій критичності підприємства, від якого залежить можливість бронювання працівників. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 76 у редакції постанови № 692, з 2 червня 2026 року для більшості підприємств середня заробітна плата має становити не менше трьох мінімальних заробітних плат, тобто 25 941 грн. Якщо середня заробітна плата опуститься нижче цього порогу, підприємство може втратити статус критичного, тому рішення щодо фонду оплати праці в таких компаніях ухвалюють з урахуванням не лише витрат, а й регуляторних наслідків. Крім того, з 1 вересня 2026 року нарахована заробітна плата кожного заброньованого працівника, за винятком окремих категорій, має бути не меншою за три мінімальні заробітні плати. Уряд 13 жовтня 2026 року ухвалив зміни до порядку бронювання з подальшим доопрацюванням, однак про перегляд зарплатного критерію станом на дату підготовки статті не повідомлялося.
Резерв у цій статті витрат зосереджений насамперед у продуктивності праці, тобто в обсязі результату на одиницю трудових витрат. Перерозподіл функцій, скорочення понаднормової роботи та усунення дублювання ролей знижують витрати на одиницю результату без втрати кваліфікованих працівників, тому оптимізація витрат на персонал у 2026 році спирається передусім на вдосконалення організації праці. Призупинення дії трудового договору відповідно до Закону № 2136-IX до таких інструментів не належить, оскільки воно допускається лише тоді, коли обставини воєнного стану унеможливлюють надання та виконання роботи.
Оптимізація закупівель і сукупна вартість володіння
Матеріальні витрати та послуги становлять найбільшу статтю витрат майже в усіх галузях, тому саме в них найчастіше шукають швидку економію через тиск на ціну постачальника. Проте ціна постачальника відображає лише частину вартості ресурсу для підприємства. До неї додаються витрати на логістику, втрати від браку, витрати на зберігання запасів, вартість відстрочення платежу чи передоплати, валютна складова та ризик перебоїв у постачанні. Повну вартість ресурсу з урахуванням цих складових у науковій літературі описують поняттям сукупної вартості володіння (Ellram, 1993).
Саме ці складові нерідко впливають на результат закупівлі більше, ніж знижка в ціні. Специфікація, розмір партії та кількість постачальників визначають, скільки підприємство сплачує за весь цикл використання ресурсу, а не лише в момент оплати рахунку. Концентрація закупівель в одного постачальника здатна знизити ціну, проте водночас підвищує ризик зупинки виробництва в разі збою поставок. Тому результативність оптимізації закупівель оцінюють за сукупною вартістю ресурсу на одиницю продукції, а не за ціною постачальника.
Валютна складова закупівель потребує окремого врахування під час формування базового рівня витрат. Середньорічний офіційний курс гривні до долара зріс із 27,29 грн у 2021 році до 41,69 грн у 2025 році, а, за оцінкою НБУ, протягом 2025 року гривня знецінилася щодо євро більш ніж на 13%. Імпортна сировина, комплектувальні вироби та обладнання дорожчають у гривневому вимірі слідом за курсом, тому частина зростання закупівельних витрат є валютним ефектом, на який переговори з постачальником не впливають.
Промислові підприємства й надалі зараховують зростання сировинних цін до головних перешкод для діяльності, хоча його вплив дещо послабився. За тим самим щомісячним опитуванням промислових підприємств, у вересні 2026 року зростання цін на сировину, матеріали та товари назвали перешкодою 47% респондентів проти 50% у серпні. Відтак можливості цінових переговорів обмежує ринок, тоді як специфікації, норми витрачання й склад постачальників залежать від рішень самого підприємства. Умови оплати впливають як на вартість ресурсу, так і на ліквідність, однак строки розрахунків є окремим питанням управління оборотним капіталом.
Як зменшити витрати на електроенергію та логістику без втрат від простоїв
Енергія належить до статей, щодо яких ціна ресурсу та повна вартість для підприємства суттєво розходяться. У середньому закупівлі енергопродуктів становлять невелику частку обсягу реалізації, однак ціни на ринку електроенергії залишаються високими й волатильними. Індекс BASE на ринку на добу наперед у вересні 2026 року становив 5 988,28 грн за МВт·год, що на 39% нижче за лютневий рівень, проте на 43% вище, ніж у вересні 2025 року.
Протягом 2026 року змінилися й регульовані параметри ціни електроенергії для бізнесу. Тариф Укренерго на передачу електроенергії з 1 серпня 2026 року підвищено на 25%, до 928,45 грн за МВт·год. Гранична ціна на ринку на добу наперед і внутрішньодобовому ринку з 1 травня 2026 року становить 15 000 грн за МВт·год незалежно від години доби. Непобутові споживачі, яких не обслуговує постачальник універсальних послуг, купують електроенергію за ринковими цінами, тому ці зміни безпосередньо відображаються в їхніх витратах.
Для підприємства витрати на енергію залежать не лише від тарифу, а й від вартості безперервності виробництва. За опитуванням промислових підприємств, через перебої з електропостачанням у грудні 2025 року тимчасово зупиняли роботу 60% респондентів, а в липні 2026 року частка таких підприємств становила 16%, що частково відображає сезонність навантаження на енергосистему. Кожна зупинка означає втрату виручки за збереження більшості постійних витрат, тому вартість простою для багатьох виробництв може перевищувати економію на тарифі.
Якщо резервним джерелом живлення слугують генератори, вартість енергії залежить і від ціни пального. Середня ціна дизельного пального, за даними Держстату, у вересні 2026 року становила 95,64 грн за літр і на 71,5% перевищувала рівень вересня 2025 року. Отже, вартість безперервності зростає разом із цінами пального, а економія на тарифній складовій, досягнута ціною вищого ризику простою чи частішої роботи генераторів, резервом не є.
Резерв у цій статті витрат полягає в питомому енергоспоживанні, профілі навантаження з урахуванням погодинних цін і структурі договору постачання. Закон «Про енергетичну ефективність» зобов'язує суб'єктів господарювання із середньорічним споживанням енергії не менше 100 000 МВт·год проходити енергетичний аудит раз на чотири роки, якщо в них не впроваджено сертифікованої системи енергетичного або екологічного менеджменту. Для таких компаній вихідні дані щодо питомого споживання формуються в межах обов'язкової процедури. Інвестиції у власну генерацію є окремим рішенням, і під час його ухвалення враховують чинну пільгу, яка до 1 січня 2029 року звільняє ввезення енергетичного обладнання від податку на додану вартість і ввізного мита.
Логістичні витрати зростають під дією тих самих регульованих і ринкових чинників. Вантажні тарифи Укрзалізниці підвищено на 30% з 1 серпня 2026 року, а наступне підвищення на 15% з 1 січня 2027 року погоджено як другий етап компромісного рішення. Ціни на автомобільні вантажні перевезення, за даними Держстату, у другому кварталі 2026 року перевищили рівень другого кварталу 2025 року на 41,9%.
Резерв логістичних витрат полягає в структурі маршрутів і видів транспорту, завантаженні рухомого складу та консолідації відправлень. Водночас частина маршрутів нині потребує страхування ризиків перевезень, проте механізм перестрахування таких ризиків обсягом 110 млн євро вже використано повністю, а його розширення поки що тільки планують. Тому перехід на дешевший маршрут є економічно обґрунтованим лише з урахуванням вартості страхування та ризику зриву поставки.
Бюджетування з нуля чи пропорційне скорочення бюджетів
Скорочуючи бюджет, компанія обирає між двома підходами, що ґрунтуються на різній логіці. Пропорційне скорочення зменшує всі статті на однаковий відсоток і забезпечує швидкий результат, однак зберігає наявну структуру витрат разом із притаманною їй неефективністю. Бюджетування з нуля вимагає обґрунтовувати кожну статтю її внеском у результат, тому краще виявляє надлишкові витрати, проте потребує значно більших управлінських зусиль.
Структура витрат українських підприємств визначає практичні межі застосування цього методу. Матеріальні витрати та послуги, на які припадає понад дві третини витрат на виробництво, залежать переважно від ринкових цін і технологічних норм, тому їхній перегляд з нуля мало що змінює. Натомість операційні витрати понад собівартість, які в 2024 році становили 19,0% чистого доходу, охоплюють адміністративні витрати та витрати на збут, у яких бюджетування з нуля здатне виявити витрати, не пов'язані з результатом.
Міжнародні дані не підтверджують систематичної економії від застосування цього методу, а їхнє механічне перенесення на українські умови є некоректним. Емпіричне дослідження компаній, що запровадили бюджетування з нуля, загалом не виявило статистично значущої економії витрат (Coyte, Messner, Zhou, 2022). В опитуванні 2016 року серед керівників великих американських компаній цілей зі скорочення витрат не досягли 65% компаній, що застосовували цей підхід, і 57% компаній, які його не застосовували.
У гострій кризі перевагу часто віддають пропорційному скороченню, оскільки воно швидко поліпшує ліквідність. Таке рішення є складовою антикризового управління й має інший часовий горизонт, ніж програма оптимізації витратної бази. Щоб знизити витрати під час кризи без шкоди для подальшого відновлення, компанії зазвичай поєднують обидва методи оптимізації витрат, доповнюючи швидкі заходи з підтримання ліквідності переглядом потреби в кожній статті.
Побічні ефекти скорочення витрат бізнесу
Частина скорочень зменшує витрати в одному центрі відповідальності, але збільшує їх в іншому або переносить на наступний період. Такі ефекти другого порядку не відображаються в бюджеті, де зафіксовано економію, і даються взнаки лише через кілька місяців, коли виникають простої, брак, відтік персоналу чи втрата виручки. Тому результативність скорочення витрат бізнесу оцінюють за сукупним впливом на фінансовий результат, а не за зміною окремої статті.
Найпоказовішим прикладом такого перенесення є технічне обслуговування виробничого обладнання. Відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби», витрати на підтримання об'єкта в робочому стані визнаються витратами звітного періоду, тоді як витрати на його поліпшення збільшують первісну вартість. Отже, відкладене обслуговування зменшує витрати поточного періоду, проте не усуває їх, а переносить на майбутнє разом із ризиком аварійних ремонтів. Посібник Міністерства енергетики США з експлуатації та обслуговування оцінює економію від переходу з обслуговування за фактом відмови на планово-попереджувальне в межах від 12% до 18%.
Аналогічна логіка перенесення витрат характерна й для рішень щодо скорочення персоналу. Дослідження змін чисельності персоналу у великих публічних компаніях США з 1980 по 1994 рік показало, що компанії, які лише скорочували працівників, не мали статистично значущої переваги в рентабельності активів і дохідності акцій над середніми показниками своїх галузей (Cascio, Young, Morris, 1997). В Україні до цього додаються дефіцит кваліфікованих працівників і зарплатний критерій бронювання, тому ціна помилкового рішення щодо цієї статті витрат є вищою.
Скорочення запасів зменшує витрати на зберігання, проте за нестабільної логістики підвищує ризик дефіциту сировини та зупинки виробництва. Перехід до дешевшого постачальника знижує ціну закупівлі, але водночас може збільшити брак, кількість рекламацій і логістичні витрати. Скорочення витрат на маркетинг і розробки позначається на майбутній виручці, а дослідження поведінки компаній США в семи рецесіях засвідчує, що наслідки таких рішень залежать від частки ринку, боргового навантаження компанії та типу її продуктового ринку (Srinivasan, Lilien, Sridhar, 2011).
Як перевірити, чи відобразилася економія у фінансовому результаті
Економія бюджету, економія у звіті про фінансові результати та стійке зниження витратної бази є трьома різними за змістом результатами. Перший засвідчує лише те, що підрозділ витратив менше запланованого, другий відображає зменшення фактичних витрат періоду, і тільки третій означає, що підприємство споживає менше ресурсів на одиницю результату. Розрізнити їх дає змогу той самий базовий рівень витрат у незмінних цінах, з якого розпочинається аналіз.
Для такої перевірки достатньо невеликого набору показників, кожен з яких відповідає на окреме запитання. Витрати на одиницю продукції в незмінних цінах показують, чи змінилося споживання ресурсів. З динаміки валової та операційної маржі видно, чи відобразилася економія в прибутку, а частка операційних витрат понад собівартість у чистому доході дає змогу відстежувати адміністративні витрати та витрати на збут. Показник витрат на персонал на одиницю доданої вартості допомагає перевірити, чи не досягнуто економії ціною зниження продуктивності.
Окремо від стійкого зниження витрат відстежують два інші явища, які часто помилково вважають економією. Ціновий виграш виникає внаслідок зниження ринкової ціни ресурсу, як це сталося з електроенергією навесні 2026 року, і зникає, щойно ціна знову зростає. Відкладення витрат відбувається тоді, коли підприємство переносить на пізніший строк обслуговування, навчання чи поповнення запасів, і такі витрати повертаються в наступних періодах.
Міжнародний досвід засвідчує, наскільки складно досягти запланованої економії та утримати її. За результатами міжнародного опитування керівників компаній Європи, Близького Сходу та Південно-Африканської Республіки, проведеного в 2024 році, компанії в середньому досягають лише 48% своїх цілей щодо економії витрат. Аналіз програм скорочення загальних і адміністративних витрат показав, що з 238 великих компаній, які оголосили такі програми з 2003 по 2010 рік, утримати досягнуте скорочення протягом чотирьох років змогли лише 62.
Однією з причин нестійкості економії є асиметрична поведінка витрат. Як показало класичне дослідження на вибірці американських компаній, збутові, загальні та адміністративні витрати зростають у середньому на 0,55% на кожен відсоток зростання продажів, але знижуються лише на 0,35% на кожен відсоток їхнього падіння (Anderson, Banker, Janakiraman, 2003). Через таку асиметрію зниження витрат не відбувається автоматично зі скороченням обсягу діяльності й потребує закріплення через зміну процесів та організаційної структури.
Тому програма оптимізації охоплює не лише перелік заходів, а й відстеження ефекту кожного заходу до рівня фінансового результату з визначенням відповідальних осіб, базового рівня та контрольних точок. Саме на етапі виконання виникає розрив між запланованою та фактичною економією, і цей етап становить зміст операційного консалтингу та супроводу реалізації. Без такої дисципліни програма залишається переліком намірів, а її результат неможливо відокремити від цінових коливань.
Що вже відомо про витрати підприємств до 2029 року
Офіційні прогнози свідчать, що вартість праці й надалі зростатиме швидше за споживчі ціни. Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2027–2029 роки, схвалений постановою Кабінету Міністрів № 695 від 4 червня 2026 року, за першим сценарієм передбачає середню заробітну плату на рівні 35 010 грн у 2027 році та 44 083 грн у 2029 році. Проєкт Державного бюджету на 2027 рік ґрунтується на другому, стриманішому сценарії того самого прогнозу, за яким середня заробітна плата в 2027 році становитиме 34 409 грн.
Мінімальна заробітна плата, від якої залежать мінімальний страховий внесок і зарплатний критерій бронювання, відповідно до законопроєкту № 16000 має зрости до 9 546 грн з 1 січня 2027 року. Парламент ще розглядає законопроєкт, тому до його ухвалення цей показник залишається прогнозним. Профільний комітет Верховної Ради з питань соціальної політики рекомендував встановити мінімальну заробітну плату на рівні 12 000 грн, проте ця пропозиція ще не є затвердженим соціальним стандартом. За умови збереження критерію трьох мінімальних заробітних плат поріг для статусу критичного підприємства в 2027 році, за розрахунком UA Consulting, становитиме 28 638 грн.
За липневим прогнозом НБУ, інфляція має сповільнитися з 10,0% наприкінці 2026 року до 6,9% у 2027 році та повернутися до цільового рівня 5% наприкінці 2028 року. Сповільнення інфляції не означає зниження витрат, оскільки ціни ресурсів зростатимуть повільніше, але з уже високої бази. Для бюджету підприємства це передусім змінює темп щорічної індексації закупівельних цін і заробітної плати. У вересні 2026 року НБУ підвищив облікову ставку до 16%, а оновлений макроекономічний прогноз оприлюднить 29 жовтня 2026 року, тому наведені орієнтири можуть змінитися.
За першим сценарієм прогнозу уряду, реальна заробітна плата в 2027 році має зрости на 6,5%, тобто оплата праці випереджатиме інфляцію. У прогнозних макропоказниках проєкту Державного бюджету на 2027 ріксередньорічний курс гривні закладено на рівні 47,1 грн за долар, що означає подальше подорожчання імпортної складової закупівель. Проєкт бюджету також передбачає зростання цін виробників на 16,2% у грудні 2027 року порівняно з груднем 2026 року за зростання споживчих цін на 8%, тобто ресурси для підприємств дорожчатимуть приблизно вдвічі швидше за споживчий кошик. Ці чинники діють незалежно від рішень менеджменту й формують ціновий ефект, який слід вилучати з оцінки результатів будь-якої програми.
Частину змін у тарифах і цінових обмеженнях уже ухвалено, інші перебувають на стадії погодження. Відповідно до погодженого компромісу Укрзалізниця планує підвищити вантажні тарифи ще на 15% з 1 січня 2027 року, тоді як тариф на передачу електроенергії на 2027 рік на дату підготовки статті ще не встановлено. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), 13 жовтня 2026 року залишила без змін граничну ціну 15 000 грн за МВт·год на ринку на добу наперед і внутрішньодобовому ринку. Відповідна постанова набуде чинності 31 жовтня 2026 року, проте регулятор уже анонсував окремий проєкт змін до граничних цін, тому цей параметр можуть переглянути й надалі.
У сфері трудових відносин на прогнозному горизонті зберігається регуляторна невизначеність. Проєкт нового Трудового кодексу внесено до Верховної Ради як урядовий законопроєкт № 16010, і 25 вересня 2026 року профільний комітет рекомендував ухвалити його за основу, однак до ухвалення кодексу його положення на витрати не впливають. Доти розрахунки фонду оплати праці ґрунтуються на чинних нормах щодо звільнення, вихідної допомоги та призупинення трудових договорів.
Джерело: НКРЕКП, Укрзалізниця, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України
Отже, на прогнозному горизонті витрати підприємств зростатимуть у номінальному вимірі незалежно від управлінських рішень. За таких умов ефект програми оптимізації доцільно вимірювати на одиницю результату в незмінних цінах, оскільки порівняння номінального бюджету з бюджетом попереднього року показуватиме зростання навіть за реальної економії. Офіційний прогноз уряду охоплює період до 2029 року, тому горизонт цього аналізу обмежено тим самим роком.
Резерв чи перенесення витрат
Дані з 2021 по 2026 рік засвідчують, що витратна база українських підприємств зросла насамперед унаслідок подорожчання праці, енергії й логістики та знецінення гривні, тоді як її структура майже не змінилася. Тому реальний резерв зниження витрат визначається як різниця між фактичним та економічно обґрунтованим споживанням ресурсів на одиницю результату в незмінних цінах. Такий резерв зосереджений у нормах витрачання матеріалів, продуктивності праці, завантаженні потужностей, адміністративних витратах і витратах на збут, а також у питомому споживанні енергії.
Скорочення, яке не змінює витрат на одиницю результату, не є резервом, навіть якщо відповідна бюджетна стаття зменшилася. Відкладене обслуговування, звільнення працівників в умовах дефіциту кадрів, перехід до дешевшого постачальника з вищим рівнем браку чи відмова від резервного живлення зменшують витрати одного періоду та збільшують витрати наступного. За чинних регуляторних умов частина таких рішень має й прямі наслідки, зокрема для статусу критичного підприємства.
Якщо ж і після вилучення цінового ефекту витрати на одиницю продукції систематично перевищують ціну її реалізації, джерело проблеми криється в самій бізнес-моделі, і на порядку денному постає вже не оптимізація, а потреба структурного перегляду бізнесу. У такому разі зниження окремих статей лише відтерміновує рішення щодо життєздатності відповідного напряму діяльності. Зменшення бюджетної статті та зниження витрат на одиницю результату є різними за змістом змінами, і лише друга з них свідчить про реалізований резерв.
Якщо вашій компанії потрібно відокремити реальні резерви від перенесених витрат і забезпечити, щоб економія відобразилася у фінансовому результаті, це завдання можна обговорити з радником UA Consulting.
