З 24 серпня 2026 року публічні замовники в Україні мають право закуповувати понад 128 видів промислової продукції вартістю від UAH 1 m виключно за умови, що частка української складової в собівартості товару становить не менше 30%. Зазначене обмеження ґрунтується на оновлених нормах законодавства про локалізацію виробництва, які визначають для бізнесу в Україні чітку траєкторію посилення вимог, адже у 2027 році мінімальний поріг зросте до 35%, а з 2028 року становитиме 40%.
За подання недостовірних відомостей про ступінь локалізації законодавство передбачає штраф у розмірі 15% вартості товару, виключення продукції з переліку локалізованих товарів та внесення виробника до реєстру недоброчесних виробників. Водночас дія вимоги не поширюється на товари, вироблені в країнах, що є сторонами Угоди Світової організації торгівлі про державні закупівлі (GPA), унаслідок чого частина іноземних виробників отримує доступ до відповідних закупівель без будь-яких зобов'язань щодо локалізації.
Для українських підприємств із високою часткою імпортних комплектуючих, а також для виробників із країн, які не є сторонами GPA, ситуація протилежна, оскільки кожне чергове підвищення порогу збільшує вартість входження на ринок публічного попиту. З огляду на це ключове питання аналізу полягає у визначенні умов, за яких локалізація виробництва стає економічно обґрунтованим рішенням для підприємства, а також обставин, за яких вона залишається витратою, не забезпеченою відповідним доступом до попиту.
Під ступенем локалізації в цьому аналізі розуміється показник, визначений порядком підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 861. Усі вартісні показники наведено в гривні в номінальному вираженні без коригування на інфляцію. Обсяги закупівель розмежовано за очікуваною вартістю оголошених процедур, вартістю укладених договорів і вартістю виконаних договорів, оскільки ці величини характеризують різні стадії закупівельного процесу й суттєво відрізняються між собою.
Джерело: графік порогів Мінекономіки, огляд норм Закону № 4888-IX
Еволюція вимоги щодо локалізації від 10% до 30% протягом п'яти років
Вимогу щодо ступеня локалізації запроваджено Законом України № 1977-IX від 16 грудня 2021 року, який у публічному обговоренні відомий як законопроєкт № 3739. Верховна Рада України ухвалила цей закон 323 голосами в редакції, з якої вилучили положення, що суперечили Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (ЄС), а чинності він набув 14 липня 2022 року. На початковому етапі вимога охоплювала рухомий склад і обладнання для залізничного та міського громадського транспорту, комунальну і спеціальну техніку, а також енергетичне обладнання й застосовувалася до закупівель вартістю від UAH 200,000.
Законодавець передбачив поступове зростання порогу на п'ять відсоткових пунктів (п.п.) щороку, від 10% у 2022 році до 25% у 2025 році, та закріпив рівень 40% із 2028 року до завершення десятирічного строку дії норми. Порядок підтвердження ступеня локалізації та проведення моніторингу затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 861 від 2 серпня 2022 року. Відповідно до цього порядку виробник самостійно розраховує показник і подає заявку, а профільне міністерство (Мінекономіки) як уповноважений орган на цій підставі формує перелік товарів із підтвердженим ступенем локалізації.
Упродовж перших трьох років перелік товарів залишався незмінним, хоча сама вимога щороку посилювалася. Лише постановою Кабінету Міністрів України № 782 від 2 липня 2025 року до 103 позицій машинобудівної продукції додано ще 25 видів продукції переробної промисловості, зокрема ліфти, трактори, спецодяг і однострій, освітлювальну техніку, кабелі, світлофори, металоконструкції та труби великого діаметра. Це рішення ухвалено за результатами звернень близько 50 виробників, заінтересованих у поширенні вимоги на власну продукцію.
Паралельно з розширенням переліку уряд двічі вносив зміни до процедури підтвердження ступеня локалізації. У жовтні 2025 року вимоги до підтверджувальних документів посилено, і з 10 листопада 2025 року виробник зобов'язаний подавати податковий розрахунок за попередній рік, довідку про технологічні операції, що здійснюються в Україні, а також докази наявності виробничої бази, обладнання та персоналу. У грудні 2025 року перелік документів оптимізовано з урахуванням звернень виробників, однак запроваджені восени інструменти перевірки збережено.
З 1 січня 2026 року поріг зріс до 30%, а для виробників, товари яких уже було внесено до переліку, до 31 березня діяв перехідний період, зумовлений тим, що підтвердження ґрунтується на річній фінансовій звітності. Протягом цього періоду такі виробники могли брати участь у закупівлях із підтвердженням рівня 25%, проте в разі перемоги мали довести відповідність вимогам 2026 року. З 1 квітня записи, внесені до переліку до кінця 2025 року, деактивовано в електронній системі закупівель, що зумовило необхідність повторного підтвердження.
Найсуттєвіших змін режим локалізації зазнав з ухваленням нового Закону України «Про публічні закупівлі» № 4888-IX від 27 травня 2026 року. У цілому закон вводиться в дію 24 березня 2027 року, проте його положення щодо локалізації застосовуються з 24 серпня 2026 року й одночасно змінюють вартісний поріг, коло товарів, вимоги до постачальників і відповідальність за порушення.
Наведена хронологія свідчить, що поріг, процедуру підтвердження та механізм контролю змінювали різні нормативні акти в різний час. Поріг зростав автоматично відповідно до графіка, установленого законом, процедуру уряд коригував власними постановами, тоді як грошова відповідальність за недостовірні дані та реєстр недоброчесних виробників з'явилися лише в законі 2026 року, тобто через чотири роки після запровадження вимоги.
Джерело: Кабінет Міністрів України, Infobox Prozorro, огляд норм Закону № 4888-IX
Сфера застосування вимоги щодо локалізації та значення винятку для країн GPA
Після 24 серпня 2026 року вимога поширюється на 128 видів товарів, визначених законом і постановою № 782, а Закон № 4888-IX доповнив цей перелік бронежилетами, шоломами та засобами розмінування. Крім того, новий закон поширив вимогу щодо локалізації на оборонні закупівлі цивільної продукції для потреб сил оборони, проте цей сегмент функціонує за власними правилами й має відмінну економічну логіку, тому в межах цього аналізу не розглядається.
Вартісний поріг підвищено з UAH 200,000 до UAH 1 m, і він застосовується до кожної позиції окремо, зокрема в разі, коли замовник набуває товар із переліку у складі робіт або послуг. Аналогічного підходу ще за попереднього порогу дотримався Верховний Суд, зазначивши, що застосування вимоги залежить від вартості окремого товару, а не від загальної вартості закупівлі робіт. Тому після підвищення порогу поставки окремих товарів вартістю до UAH 1 m виходять за межі дії вимоги.
Ще істотнішим обмеженням сфери дії вимоги є країна походження товару, оскільки вимога не застосовується до продукції, виробленої в державах, які є сторонами GPA, або в країнах, з якими Україна уклала міжнародні договори, що містять положення про публічні закупівлі. У роз'ясненнях 2025 року Мінекономіки прямо зараховує до них держави ЄС, США, Японію, Південну Корею та Велику Британію, тому виробники з цих країн беруть участь у закупівлях товарів із переліку без жодних зобов'язань щодо локалізації.
Щодо товарів з інших країн вимога діє на загальних підставах з урахуванням окремих винятків для конкретних видів продукції, зокрема для закупівлі парових турбін. Під час моніторингу неодноразово виявляли випадки, коли автобуси китайського виробництва та автобуси турецького виробництва постачали з документами, що не відповідали вимогам щодо локалізації. Ці приклади засвідчують, на яке коло постачальників вимога спрямована на практиці.
Поєднання винятку з формулою розрахунку зумовлює наслідок, який часто залишається поза увагою. Готовий виріб, вироблений у Польщі чи Німеччині, звільнено від дії вимоги, тоді як український виріб, складений з тих самих європейських компонентів, повинен містити щонайменше 30% української складової, оскільки формула не розрізняє країну походження імпортних складових. Такий висновок випливає з логіки формули та винятку й окремою нормою закону не закріплений, проте саме він визначає становище вітчизняних складальних виробництв.
Масштаб проблеми, яку мала розв'язати політика локалізації, оцінювали через частку імпорту в публічних закупівлях. За оцінкою заступника голови профільного економічного комітету Верховної Ради, до 2022 року цей показник становив близько 40% проти приблизно 5% у державах ЄС, однак методику оцінки не оприлюднено, тож її доцільно розглядати лише як орієнтир масштабу. Отже, для виробників із країн GPA вимога не становить бар'єра для участі в закупівлях товарів із переліку, тоді як для решти учасників ринку рішення визначається арифметикою собівартості, закладеною у формулу розрахунку ступеня локалізації.
Джерело: Мінекономіки, огляд нових правил локалізації
Методика розрахунку ступеня локалізації та економічний зміст переходу від 30% до 40%
Закон визначає ступінь локалізації виробництва як показник місцевої складової в питомій вазі вартості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, робіт і послуг вітчизняного виробництва у собівартості товару. Цей самий закон закріплює формулу розрахунку, відтворену в порядку підтвердження, відповідно до якої ступінь локалізації дорівнює різниці між одиницею та часткою імпортних складових у собівартості товару, помноженій на 100%.
Імпортні складові формула враховує двома способами залежно від того, хто здійснив імпорт. До першої групи належить митна вартість сировини, вузлів і комплектуючих, які виробник імпортує самостійно, до другої належить вартість імпортних складових, придбаних у резидентів України окремо або у складі іншої продукції, без урахування податку на додану вартість (ПДВ). Решта витрат, що формують собівартість, зокрема оплата праці, енергоносії, амортизація, місцеві матеріали та вітчизняні послуги, становить українську складову.
Така конструкція формули має три практичні наслідки для фінансової служби та служби закупівель підприємства. По-перше, компонент, вироблений в ЄС, ураховується як імпортний так само, як і компонент з будь-якої іншої країни. По-друге, імпорт, прихований у продукції українського постачальника, також знижує ступінь локалізації, тому виробник потребує інформації про склад придбаної продукції в межах усього ланцюга постачання. По-третє, показник реагує на зміну цін і валютного курсу навіть за незмінного складу виробу.
Із цього випливає, що підвищення порогу на 10 п.п. потребує значно більших зусиль, ніж може здатися з графіка. За незмінних витрат на українську складову перехід від 30% до 40% вимагає зменшення вартості імпортних складових з 70 до 45 гривень на кожні 100 гривень базової собівартості, тобто на 35.7%.
Альтернативний шлях полягає в нарощуванні української складової на 55.6% за незмінного обсягу імпорту, що на практиці означає перенесення в Україну додаткових технологічних операцій або заміщення імпортних постачальників вітчизняними. Проміжний поріг 2027 року на рівні 35% за тією самою логікою потребує скорочення імпортних складових на 20.4% порівняно з рівнем, достатнім для дотримання вимоги 2026 року.
Джерело: UA Consulting, розрахунок за формулою порядку підтвердження ступеня локалізації. Витрати на українську складову незмінні (30 гривень на 100 гривень базової собівартості), допустимий імпорт дорівнює 30, помноженому на (1 мінус поріг) і поділеному на поріг.
Ще одна властивість формули зумовлює чутливість ступеня локалізації до валютного курсу, унаслідок чого курс стає чинником дотримання вимог. Протягом 2025 року офіційний курс євро, встановлений Національним банком України (НБУ), зріс з UAH 43.69 до UAH 49.86, тобто на 14.1%, тоді як курс долара США збільшився лише на 0.86%.
Для виробу, у собівартості якого імпортні складові становлять 62%, а ступінь локалізації дорівнює 38%, таке зростання курсу євро спричинило б зниження показника до 34.9%, тобто нижче за поріг 2027 року, без жодних змін у специфікації чи складі постачальників. Якби ці складові оплачувалися в доларах США, ступінь локалізації знизився б лише до 37.8%, тож валютна структура закупівель стає таким самим інструментом управління локалізацією, як і вибір постачальника. Зведених даних про валютну структуру імпорту комплектуючих у машинобудуванні у відкритих джерелах не виявлено, тому оцінити поширеність такого ризику серед виробників наразі неможливо.
Джерело: UA Consulting, розрахунок за даними про офіційний курс НБУ за 2025 рік. Витрати на українську складову незмінні, гривнева вартість імпорту зростає на величину зміни курсу.
Окремим питанням для виробника є склад витрат, які можуть включатися до собівартості під час розрахунку. У дослідженні Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку, проведеному на межі 2023 і 2024 років, постачальники вказали на можливість завищення української складової за рахунок транспортних, маркетингових та адміністративних витрат, через що навіть імпортований виріб інколи формально відповідав вимозі. Чи змінює Закон № 4888-IX підхід до врахування таких витрат, на підставі опрацьованих джерел однозначно встановити не вдалося.
Результати того самого дослідження дають змогу оцінити, як виробники сприймали досяжність порогу 40%. В опитуванні взяли участь 65 респондентів, і серед постачальників 57.1% висловили впевненість у досягненні цього рівня до 2028 року, тоді як 19.1% такої впевненості не мали, причому до цієї групи належали переважно виробники сільськогосподарської техніки та навісного обладнання.
Третина опитаних постачальників планувала освоїти власне виробництво комплектуючих, а близько чверті розраховувала на кооперацію з вітчизняними виробниками компонентів. Обмежений обсяг вибірки не дає підстав екстраполювати ці частки на всю галузь, однак отримані результати свідчать, що адаптація виробників до зростання порогу відбувається передусім у ланцюгу постачання, а не лише на складальній лінії.
Для підприємства це означає, що рішення щодо локалізації ґрунтується на детальному аналізі структури собівартості та ланцюга постачання з визначенням частки й валюти кожної імпортної складової. Саме з такого аналізу розпочинається консалтинг для промисловості та виробництва, коли йдеться про локалізацію, модернізацію чи введення в експлуатацію нових потужностей. Пошук резервів зниження собівартості у цьому разі потребує окремої перевірки, оскільки економія на українській складовій знижує ступінь локалізації, тоді як економія на імпортній його підвищує.
Підтвердження статусу в переліку локалізованих товарів і відповідальність за порушення після 24 серпня 2026 року
Обов'язковою умовою участі в закупівлях з вимогою щодо локалізації є включення товару до переліку товарів із підтвердженим ступенем локалізації, який веде Мінекономіки. Виробник самостійно розраховує ступінь локалізації та подає заявку на вебпорталі уповноваженого органу, а включення до переліку здійснюється за результатами автоматизованого опрацювання заявки й поданих документів.
Процедура має річний цикл, оскільки податковий розрахунок і фінансова звітність, на яких ґрунтується підтвердження, формуються лише після завершення календарного року. Для підприємства це означає необхідність щорічного повторного подання документів, а також наявність періоду на початку року, протягом якого статус у переліку визначається перехідними правилами, як це відбувалося з січня по березень 2026 року.
Закон № 4888-IX змінив і саму модель підтвердження, суттєво посиливши вимоги до посередників. Відповідно до аналізу нових правил, виробники зобов'язані повторно підтвердити свій статус і заново внести товари до переліку, а постачальники, які не є виробниками, мають підтверджувати весь ланцюг постачання. Водночас виробника більше не прив'язано до одного виробничого майданчика, і для кожного нового товару вже немає потреби щоразу завантажувати однаковий пакет документів, що спрощує діяльність підприємств із широкою номенклатурою продукції.
Уперше закон запровадив відчутну фінансову відповідальність за недостовірні дані. За фіктивну локалізацію передбачено штраф у розмірі 15% вартості товару, виключення з переліку локалізованих товарів і внесення до реєстру недоброчесних виробників, що фактично позбавляє доступу до подальших публічних закупівель. Договори, укладені з порушенням вимог, можуть бути визнані нікчемними, а отже, ризики поширюються й на замовника.
Посилення контролю стало безпосередньою реакцією на результати щомісячного моніторингу закупівель. Протягом періоду з серпня 2023 по квітень 2024 року аналітичний центр проаналізував 5,172 закупівлі товарів із вимогою щодо локалізації на загальну суму UAH 39.83 bn і виявив ознаки порушень у 39.7% з них. Порушення фіксували як в оголошених і завершених закупівлях, так і у виконаних договорах, тобто на всіх стадіях закупівельного процесу.
Частка закупівель із порушеннями коливалася залежно від місяця, проте залишалася високою. У грудні 2023 року вона сягала 44%, а в листопаді 2024 року становила 28.3%, однак різниця між окремими місяцями не утворює сталої тенденції. Представники Антимонопольного комітету України в межах опитування, проведеного профільним комітетом Верховної Ради, оцінили практичну ефективність локалізації у 4 бали з 10, пояснивши таку оцінку формальним характером декларування ступеня локалізації.
Для підприємства, яке реально локалізувало виробництво, посилення контролю має двоїстий ефект. З одного боку, воно збільшує витрати на документування собівартості й ланцюга постачання, з іншого боку, звужує конкуренцію з боку переоформленого імпорту, унаслідок чого дотримання вимог стає не лише статтею витрат, а й бар'єром для недобросовісних конкурентів. Ця інтерпретація випливає з логіки нових санкцій, оскільки даних про зміну частки порушень після 24 серпня 2026 року ще не оприлюднено, а останні результати моніторингу Мінекономіки охоплюють перше півріччя 2026 року.
Обсяг публічного попиту на локалізовані товари у вартісному вимірі
Ринок, доступ до якого забезпечує локалізація, є складовою значно ширшої системи публічних закупівель. За останніми річними даними, оприлюдненими Мінекономіки, обсяг конкурентних закупівель зріс з UAH 616.8 bn у 2023 році до UAH 841 bn у 2024 році, а вартість договорів, укладених за їхніми результатами у 2024 році, сягнула UAH 789.5 bn.
Сегмент товарів із вимогою щодо локалізації оцінюють на підставі даних моніторингу, у якому закупівлі розмежовано за стадіями. Упродовж періоду з серпня 2023 по квітень 2024 року очікувана вартість активних оголошених закупівель становила UAH 25.86 bn, завершені закупівлі з підписаними договорами оцінювалися в UAH 9.51 bn, а вартість виконаних договорів дорівнювала UAH 4.46 bn. Ці величини описують різні закупівлі на різних стадіях, тому оголошена вартість характеризує попит, що формується, тоді як виконані договори відображають фактичні поставки.
Місячний масштаб сегмента ілюструє аналіз закупівель за грудень 2024 року, коли за всіма стадіями проаналізовано 716 закупівель товарів із вимогою щодо локалізації загальною вартістю UAH 9.29 bn, з яких 34.5% мали ознаки порушень. Оскільки грудень є завершальним місяцем бюджетного року, показник цього місяця не може бути механічно екстрапольований на весь рік.
Для порівняння, у повні роки до 2020 року обсяг публічних закупівель продукції машинобудування через систему Prozorro становив від UAH 61 bn до UAH 99 bn на рік, за оцінкою державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза». Товари за кодами, які згодом увійшли до закону про локалізацію, займали в цьому обсязі від UAH 11 bn до UAH 20 bn на рік. Наведені дані стосуються періоду до 2022 року й не відображають сучасної структури попиту, однак дають уявлення про порядок величини ринку, на який орієнтувалися розробники вимоги.
Підвищення вартісного порогу до UAH 1 m змінює структуру доступного ринку. Закупівлі окремих товарів вартістю від UAH 200,000 до UAH 1 m після 24 серпня 2026 року виходять за межі дії вимоги, проте зведених даних про розподіл таких закупівель за вартістю у відкритих джерелах не виявлено, тому кількісно оцінити цей ефект наразі неможливо.
Структуру попиту на найближчі роки визначатимуть відновлення енергетичної та комунальної інфраструктури, а також оновлення парку міського транспорту, частина яких фінансується за участю міжнародних фінансових організацій (МФО). Закупівлі за кошти МФО можуть здійснюватися за правилами самих організацій, тому умови участі в них відрізняються від загального режиму, що докладніше розглянуто в матеріалах про програми відновлення для бізнесу та фінансування за участю Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Кількість конкурентів у кожній товарній групі можна визначити за переліком локалізованих товарів, однак після повторної реєстрації, розпочатої 24 серпня 2026 року, зведена статистика за категоріями ще не оприлюднена. Тому конкурентне середовище, що сформувалося після реформи, на підставі відкритих даних поки не піддається кількісній оцінці.
Попит поза системою Prozorro і програми компенсації 15% та 25% вартості вітчизняної техніки
Публічні закупівлі не є єдиним каналом, у якому українське походження товару набуває грошової цінності. З вересня 2024 року функціонує програма часткової компенсації 15% вартості колісної, будівельної та спеціальної техніки, ліфтів і енергетичного обладнання без урахування ПДВ, дія якої поширюється лише на техніку, вироблену в Україні зі ступенем локалізації не менше 40%.
На фінансування програми з державного бюджету у 2026 році передбачено UAH 475 m. Станом на червень 2026 року перелік техніки, на яку поширюється компенсація, налічував 1,354 найменування від 50 вітчизняних машинобудівних підприємств, що дає уявлення про коло виробників, які вже пройшли відповідну перевірку.
Станом на серпень 2026 року покупці в межах програми придбали техніки майже на UAH 1.6 bn з урахуванням ПДВ, а загальна сума компенсації становила UAH 198.1 m. Придбану техніку заборонено відчужувати протягом трьох років, тому компенсація насамперед впливає на рішення покупців, які планують тривалу експлуатацію обладнання.
Для сільськогосподарської техніки передбачено окрему програму компенсації 25% вартості, на яку у 2026 році спрямовано UAH 1.8 bn. Згідно з оглядом нових норм, вимогу щодо ступеня локалізації для агро машинобудування знижено з 60% до 40%, що розширює коло техніки, яка може претендувати на державну підтримку.
Принципова відмінність цих програм від публічних закупівель полягає в тому, що право на компенсацію пов'язане з виробництвом в Україні незалежно від того, чи походить виробник із країни GPA. Крім того, поріг 40% у програмі компенсації 15% застосовується вже зараз, тоді як у публічних закупівлях він набуде чинності лише з 2028 року. Саме тому компенсаційні програми є для виробників із країн GPA прямим економічним аргументом на користь локалізації, оскільки в закупівлях товарів із переліку вони беруть участь і без неї.
Додаткові стимули пов'язані з режимом індустріальних парків, державною підтримкою значних інвестиційних проєктів і грантовим фінансуванням придбання обладнання, проте ці інструменти мають власні критерії участі й розглядаються в окремих матеріалах.
Моделі присутності на ринку та їхній вплив на ступінь локалізації
Для виробника, на якого поширюється вимога, вибір моделі присутності визначає, яка частка собівартості буде сформована в Україні та чи зможе підприємство пройти процедуру підтвердження. Після посилення процедури у 2025 році ключовими доказами стали технологічні операції, виробнича база, обладнання і персонал, тому моделям, які не передбачають реального виробництва в Україні, стало значно складніше потрапити до переліку.
Власне виробництво, створене з нуля або набуте разом із діючим підприємством, забезпечує формування в Україні всієї доданої вартості від праці, енергоспоживання та амортизації й потенційно дає найбільший запас щодо порогу 40%. Водночас ця модель потребує найбільших капітальних вкладень і найтривалішого строку запуску, тому її доцільність оцінюють за допомогою техніко-економічного обґрунтування з розрахунком грошових потоків і ризиків. Придбання виробника, продукція якого вже має підтверджений ступінь локалізації, скорочує цей строк, але перекладає на покупця ризики недостовірності попередніх розрахунків, виявити які дає змогу перевірка компанії перед купівлею.
Контрактне виробництво дає змогу використовувати потужності українського підприємства без власних інвестицій у будівлі та обладнання. Оскільки заявку на включення до переліку подає виробник, а докази наявності виробничої бази стосуються підприємства, на якому здійснюються технологічні операції, статус у переліку за такої моделі, найімовірніше, належатиме контрактному виробникові, а не власникові бренду. Цей висновок випливає з логіки порядку підтвердження й потребує звірення з чинною редакцією постанови № 861 після 24 серпня 2026 року.
Складання з імпортних комплектів залишає в Україні лише витрати на оплату праці, накладні витрати та місцеві матеріали, тому за порогів 35% і 40% можливості такої моделі обмежені структурою собівартості конкретного виробу. Публічних даних про ступінь локалізації складальних виробництв за товарними групами у відкритих джерелах не виявлено, отже, оцінити відповідність такого виробництва порогу можна лише на рівні калькуляції окремого продукту.
Спільне підприємство з українським виробником поєднує технологію або бренд іноземного партнера з виробничою базою та статусом у переліку, які має місцеве підприємство. Така модель потребує узгодження внесків сторін, механізмів контролю та структури угоди, що розглянуто в матеріалі про залучення інвестицій, тоді як перенесення виробництва з інших країн має власну логіку, пов'язану з вибором локації та збереженням керованості бізнесу.
Економіка рішення в межах кожної моделі визначається співвідношенням кількох величин, кожна з яких спирається на наведені вище дані. Дохідну частину формують доступний публічний попит у відповідній товарній групі, маржа виробництва, яку можна зіставити з показниками рентабельності за галузями, а також компенсації для покупців техніки.
Витратну частину становлять капітальні вкладення, витрати на підтвердження і документування ланцюга постачання та валютний ризик, здатний змінити ступінь локалізації без будь-яких змін у виробництві. Публічних даних про капітальні витрати на локалізацію в розрізі товарних груп в опрацьованих джерелах не виявлено, тому ця частина розрахунку завжди ґрунтується на даних самого підприємства.
Траєкторія вимоги до завершення строку її дії та чинник європейської інтеграції
Подальші етапи посилення вимоги закріплено законом, і вони не потребують додаткових рішень уряду. У 2027 році поріг зросте до 35%, з 2028 року становитиме 40% до завершення десятирічного строку дії норми, а 24 березня 2027 року Закон № 4888-IX буде введено в дію в цілому, що змінить загальні правила закупівельних процедур, у межах яких застосовується локалізація.
Подальше розширення переліку товарів наперед не визначене, хоча механізм такого розширення вже було застосовано. Розширення 2025 року відбулося у відповідь на заявки виробників 25 видів продукції, а у 2026 році перелік доповнено вже безпосередньо Законом № 4888-IX, проте нових урядових рішень щодо розширення в опрацьованих джерелах не виявлено.
Опублікованих прогнозів обсягу закупівель локалізованих товарів на найближчі п'ять років у відкритих джерелах також немає. Тому прогнозна частина аналізу обмежується закріпленими законом порогами й датами без оцінки грошового обсягу ринку.
Окремим чинником довгострокової траєкторії є інтеграція України до ЄС. В огляді звіту Європейської комісії за 2025 рік законодавство про публічні закупівлі оцінено як частково узгоджене з директивами ЄС, проте ця оцінка передувала ухваленню Закону № 4888-IX, покликаного гармонізувати закупівлі з європейськими директивами. Після вступу до ЄС преференції за походженням товару щодо третіх країн регулюватимуться спільною торговельною політикою Союзу, однак цей висновок випливає з логіки права ЄС, а не з тексту українського закону, і строки такої зміни наразі не визначені.
Чинники економічної доцільності локалізації для виробника
Відповідь на центральне питання залежить передусім від країни походження продукції та структури її собівартості. Для виробників із країн GPA локалізація не є умовою участі в закупівлях товарів із переліку, тому її доцільність визначається витратами виробництва, логістикою та компенсаційними програмами, у яких поріг 40% діє вже зараз, а виробництво в Україні є обов'язковою умовою.
Для виробників із країн, які не є сторонами GPA, а також для українських підприємств, що складають продукцію з імпортних компонентів, локалізація є умовою доступу до публічного попиту, вартість якої зростає швидше, ніж це відображає графік порогів. Перехід від 30% до 40% за незмінних витрат на українську складову означає скорочення імпортного вмісту більш ніж на третину, а відповідальність за недостовірні дані, запроваджена з 24 серпня 2026 року, перетворила помилку в розрахунку на прямий фінансовий ризик.
Найменш очевидна відмінність пов'язана з валютним курсом, оскільки ступінь локалізації вимірюється у вартісних показниках, а не у фізичному складі виробу. Відтак підприємство, яке не змінило жодного постачальника, може втратити відповідність порогу внаслідок самої лише зміни курсу валюти, у якій воно закуповує комплектуючі.
Оцінити економічну доцільність локалізації вашої продукції з урахуванням формули розрахунку, валютних ризиків і доступного попиту можна разом з командою UA Consulting
